Вільне козацтво на Волині

 
 

Вільне козацтво на Волині




Сергій Ткачов




Вільне козацтво на Волині


Серед російської громади Польщі влада мала людей, які беззастережно пов’язували з нею своє життя. Перш за все це були колишні солдати та офіцери армії генерала Булак-Балаховича. Вони на стороні поляків виступали проти більшовицької Росії. Ця армія складалася переважно з вихідців Полісся і околиць Пінська. Тому після завершення війни та звільнення з таборів для інтернованих, вони оселялися ближче до рідних місць. Але колишні заслуги не гарантували їм спокійного життя у повоєнній Польщі.

Весною 1935 року до маршала Пілсудського звернулися листом брати Богданови. Вони хотіли оскаржити рішення пінського старости. Росіяни нагадали, що мешкають на території Польщі з 1919 р. і як всі її громадяни боролися проти більшовиків під Варшавою, а згодом в рядах армії генерала Станіслава Булак-Балаховича. В 1929 р. Іван Богданов склав присягу як хорунжий резерву 84 піхотного полку. Його брат Лев був одружений на польці й жив на Поліссі з 1917 року. Братів звинуватили в тому, що вони вербували людей на виїзд в Африку, зокрема, в «Алжирскую казачью станицу». Як вони пояснюють у листі, з-за важкого матеріального становища вони були змушені записатися в цю станицю в квітні 1934 р. і подали заявки старості. Але згодом довідались, що ця організація не має дозволу польських властей на діяльність на території країни. Тому вони, нібито, вийшли з цієї організації і стримали від запису ще 200 осіб. Натомість, подали заявки на виїзд до Латинської Америки.

Ці події пов’язані з економічною кризою, яка охопила Європу, та з імміграційною політикою Польщі. Це окремі теми досліджень, але без розуміння економічно-політичного фону, який супроводжував життя російської еміграції в Польщі, неможливо зрозуміти ажіотаж навколо набору, наприклад, в Алжирську козацьку станицю.

Польські спецслужби активно підтримували існування козацької ідеї. Прихильниками її були люди, які не мали претензій на відновлення єдиної та неподільної імперії в кордонах, існуючих до першої світової війни. Тобто від них не виходило загрози для польської державності. Натомість вони відстоювали ідею створення в Росії окремої держави Козакії. Власне сама ідея була накинута ІІ відділом Генерального штабу польської армії, залишалось тільки знайти людей — носіїв і виконавців цього задуму.

На території Польщі опинилося багато донських і кубанських козаків. Серед спектру російських ідеологічних течій вони були ближче до поглядів генерала С. Булак-Балаховича. Серед козаків була поширена ідея створення власної окремої держави, що не сприймалося генералами Денікіним і Врангелем, і відповідно їх представником в Польщі генералом Глазенапом. Тому козаки перейшли під командування генерала Булак-Балаховича. Під час так званої білоруської кампанії в його армії бився полк донських козаків полковника Духопельникова (біля 1200 шабель). Крім цих козаків під час польсько-більшовицької війни на сторону поляків перейшли або ж потрапили в полон кавалеристи з частин Першої кінної армії Будьонного. З цих двох груп і сформувалась організація Вільного козацтва (ВК) у Польщі. Виникнення цієї організації співпало з піднесенням у СРСР ролі козацтва. Після репресій на Дону і Кубані радянська влада раптом почала створювати «колгоспне козацтво», формувались територіальні козацькі дивізії. Ці новини доходили до російської еміграції і породжували в її середовищі певне збентеження. З паризького осередку козаків навіть доносились голоси, що закликали до повернення на батьківщину. Все це мабуть і послужило приводом для польських спеціальних служб створити з козаків підвладну собі організацію. Структурно вона складалась з станиць. Перший організаційний з’їзд відбувся 26 квітня 1936 р. у Варшаві. На ньому були присутні делегати від шести станиць. Все було обставлено як театралізоване дійство. У призначений час до зали увійшли окружний отаман інж. Ф. Штовхань і похідний отаман інж. І. Білий.

Варто зупинитися на характеристиці цієї постаті. Він походив з чорноморських козаків, в середовищі яких завжди жило усвідомлення своїх запорозьких коренів. Тому не випадково після революції саме Ігнату Білому кубанці доручили встановити контакти з новою владою на Україні. Завданням місії було виробити спільне ставлення України й Кубані до подій в Росії. На жаль, ні М. Грушевський, ні В. Винниченко не побачили в цій пропозиції історичного шансу. Їх відмова мотивувалася небажанням співпрацювати з генералами. А І. Білий відтоді став козацьким дипломатом. В липні 1920 р. кубанським урядом він відряджається послом в Польщу та Україну. Восени кубанець був прийнятий Й. Пілсудським. Військовий керівник польської держави обговорював з ним можливість спільної боротьби проти імперіалістичного реваншу з боку царських генералів і інтернаціоналістичних зазіхань більшовиків. Пілсудський підтримував ідею козацької автономії чи навіть створення окремої держави. На його думку, варті були підтримки будь-які спроби руйнації фундаменту російського імперіалізму. Коли почались бойові дії на польсько-радянському фронті, І. Білий знаходиться на передовій в рядах армії УНР. З її підрозділами він був інтернований. З цього часу, мабуть, посилюються його вагання в державно-політичній орієнтації. Після невдач в українських лавах, він разом з М. Гнилорибовим та М.Фроловим починає видавати першу самостійницьку газету козаків за кордоном «Голос Казачества». Але в листопаді 1921 р. польські власті за вимогою Москви вислали Гнилорибова разом з Б.Савінковим за межі держави. Дещо морально послаблені Білий і Фролов видають газету до травня 1922 р. В кінці цього року І. Білий знову повертається до кола української еміграції. Він поступає на роботу асистентом в Українську академію в Подебрадах, згодом закінчує політехніку в Празі.

Але повернемося до Варшави на перший з’їзд Вільного козацтва. Коли увійшли отамани, військовий старшина М.Чебурашкін підійняв насєку і подав команду «Козаки, смирно! Отаман іде». Після рапорту, привітання і відчитування «Отче наш…» з вступним словом до делегатів звернувся І. Білий.

Місцями поселення ВК у Польщі були Луцьк (83 чол.), Варшава (48 чол.), Августов (56 чол.), Кошари (59 чол.), хутір ім. отамана Платова біля Томашівки (32 чол.), Володимир-Волинський (70 чол.). Згодом організувалась станиця в Острові-Мазовецькому. Як бачимо більшість козаків була зосереджена на Волині.

Саме в Луцьку 22 лютого 1936 р. утворилася перша статутна організація «Вільного козацтва». В березні легалізувалась станиця ім. отамана Назарова в Августові, станиця ім. отамана Платова в Старих Кошарах Ковельського повіту. Збори в цьому поліському селі відбулися рівно через місяць — 22 березня. Відкрив їх підхорунжий Іван Пастушков: «Ми, козаки, сьогодні зібралися обговорити наше питання і я хочу пояснити вам шлях Вільного Козацтва. Мені здається, що ще багато козаків не знають про суто козацьку організацію, про козацький шлях. Ми мешкаємо вже 15 років в Польській республіці, прислухаємося до всього, що відбувається навколо нас. І ось показався з чеської Праги вершник на вороному коні з прапором Вільного Козацтва і став кликати до себе, в ряди ВК. Випустили цього вершника І.Білий, полковник Фролов, генерал Стариков та ін.». В квітні відбувся організаційний збір у Володимирі-Волинському, легалізовано станицю ім. отамана Булавіна на Білосточчині.

Політична програма вільного козацтва полягала в тому, що це мав бути не партійно-політичний рух, а козацький державно-політично-національний рух. Козаки, а вірніше ті, хто стояв за ними, хотіли об’єднати цю галузку еміграції на засадах того, що ідея загальної держави це не ідея окремої партія. Метою боротьби мала стати держава Козакія.

У цьому їм служив прикладом Ю. Пілсудський. Те, що козаки знаходились під впливом якщо не поглядів прихильників маршала, то під контролем його послідовників, свідчать традиційні засідання станиць в річниці пам’яті Пілсудського та на день ангела маршала Ридза-Сміглого. Вільноказачій хутір ім. генерала Мамонтова в Томашівці в січні 1937 р. організував різдвяну ялинку для дітей. Характерно що, як зазначила про це газета, діти декламували вірші з вільно-казацької літератури з акцентом. Спорадична культурна діяльність козаків не могла протистояти впливу мовної інтерференції. Тоді ж луцькі діти зі станиці ім. полковника Чернишова бавились навколо ялинки, влаштованої у приміщенні українського клубу «Рідна хата». Ці, на перший погляд, дрібниці свідчать про взаємні контакти між українською і кубанською еміграціями, а також про толерантне аналогічне ставлення до них з боку польських властей. Можна припустити, що як українське козацтво, так і кубанське козацтво було якщо не витвором польських спеціальних служб, то існувало під їх контролем і керівництвом.


Создан 17 апр 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page