ВЛАСНА КАНЦЕЛЯРІЯ ЙОГО СВІТЛОСТІ ЯСНОВЕЛЬМОЖНОГО ПАНА ГЕТЬМАНА ВСІЄЇ УКРАЇНИ

 
 

ВЛАСНА КАНЦЕЛЯРІЯ ЙОГО СВІТЛОСТІ ЯСНОВЕЛЬМОЖНОГО ПАНА ГЕТЬМАНА ВСІЄЇ УКРАЇНИ




ВЛАСНА КАНЦЕЛЯРІЯ ЙОГО СВІТЛОСТІ ЯСНОВЕЛЬМОЖНОГО ПАНА ГЕТЬМАНА ВСІЄЇ УКРАЇНИ






ПАВЛО ГАЙ-НИЖНИК,

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Івана Кураса Національної академії наук України, докторант Київського національного університету імені Тараса Шевченка





Правителі й керівники держав завжди мали у своєму розпоря­дженні власну адміністрацію. У різні часи її склад, функції та повноваження, залежно від дер­жавного ладу країни, суспільної організації, історичної традиції й навіть особистих переконань керманича державного утво­рення, були різного характеру, проте завжди подібні установи функціонували під безпосеред­нім керівництвом та контролем свого патрона й перебували у самій серцевині (часто утаєм­ниченій для загалу) державної політики.

В Україні 1918 року в період існування Української Держави у формі гетьманату П. Скоропад­ського (29 квітня – 14 грудня) однією з таких структур була власна канцелярія його світ­лості ясновельможного пана гетьмана [1].У перший же день держав­ного перевороту (29 квітня 1918 року), внаслідок якого генерал П. Скоропадський опа­нував владою в країні, своїм генеральним писарем він при­значив І. Полтавця-Остряницю*, який і очолив власну ясно­вельможного пана гетьмана канцелярію.

І. Полтавець-Остряниця по­ходив з давнього козацького роду. На час гетьманського пе­ревороту він був уже відомим громадським діячем, військо­вослужбовцем, одним з органі­заторів і фактичним керів­ником Вільного козацтва. На Всеукраїнському з'їзді Вільного козацтва, що відбувся з 3 (16) до 7 (20) жовтня 1917 року в Чигирині, його обрано чле­ном Генеральної ради, гене­ральним осавулом і наказним отаманом Вільного козацтва.

* Полтавець-Остряниця Іван (26 вересня 1890–1957) – український військовий і громадсько-політичний діяч. Народився в Суботові Чигиринського повіту Київської губернії. Походив з давнього козацького роду. Закінчив кадетську школу в Чугуєві (1912). Учасник Першої світової війни 1914–1918 років, офіцер ро­сійської армії. У жовтні 1918 року обраний до складу Генеральної ради та наказним отаманом Вільного козацтва. У період Гетьманату – генеральний писар гетьмана всієї України П. Скоропадського. З 1919 року жив в еміграції в Мюнхені (Баварія, Німеччина). Створив організацію Українське народне козаче товариство (УНАКОТО), що стояла на крайніх правих позиціях (1920). Протягом 1923– 1924 років видавав газету «Український козак». Проголосив себе «Гетьманом і наці­ональним вождем всієї України обох боків Дніпра та військ козачих і запорозьких», диктатором «Української народної козацької республіки». Нечисленні осередки УНАКОТО діяли на українських землях, переважно на Волині, однак на початку 1930-х років припинили своє існування. У 1926 році претендував на титул голов­ного отамана армії УНР, згодом на гетьманство. Розробляв проекти створення груп Вільного козацтва у складі Вермахту. З 1942 року відійшов від політичної діяльності. Помер 1957 року в Мюнхені.

Саме з його «подачі» генерал П. Скоропадський став отама­ном усього Вільного козацтва України. Майбутній гетьман познайомився з І. Полтавцем-Остряницею в Києві після завершення роботи з'їзду віль­них козаків. З того часу вони тісно співпрацювали і у Вільно­му козацтві, і в Українській гро­маді – організації, що готувала, а потім і здійснила державний переворот. Саме в оточенні І. Полтавця та Г. Зеленевського П. Скоропадський 29 квітня 1918 року прибув у примі­щення київського цирку, де на з'їзді хліборобів його було проголошено гетьманом усієї України.

Власна канцелярія гетьмана офіційно була складовою його головної квартири і структур­ною частиною штабу пана геть­мана, однак насправді являла собою цілком автономну уста­нову з безпосереднім підпо­рядкуванням особисто Скоро­падському. Відтак значення і роль генерального писаря й очолюваної ним канцелярії в державному, особливо поза-лаштунковому, житті країни важко переоцінити.

Змальовуючи вдачу І. Полтав-ця-Остряниці, П. Скоропад­ський згадував, що він «в довер­шення всіх своїх українських тенденцій навіть остригся, як в нас стриглися в давнину пани» [2, с. 153]. Доволі розумна, талановита людина, великий патріот і ентузіаст, щирий геть­манець і надзвичайно често­любний генеральний писар із завзяттям узявся на свою справу.

З перших днів існування кан­целярії її завдання, обов'язки та повноваження визначало Поло­ження про власну його світлості гетьмана всієї України канцеля­рію [3, арк. 6–8]. Згідно з вище­зазначеним положенням, «влас­на його гетьманської світлості канцелярія установлюється для прийому прохань та скарг, котрі можуть бути вирішені тільки волею його світлості. Крім того в канцелярії ведуться особисті справи та листування його світ­лості й сім'ї» [3, арк. 6].

Прийом таких прохань та скарг, а також ведення особис­тих справ і листування гетьмана, доручалося «особливій особі», котрій надавалося звання гене­рального писаря канцелярії його світлості пана гетьмана всієї України. Генеральний писар призначався гетьманом і підпорядковувався безпосе­редньо П. Скоропадському, ко­ристувався «правом особистої доповіді у встановлені години та поза ними» [3, арк. 6]. Значен­ня посади генерального писаря його світлості набувало особ­ливої ролі ще й завдяки тому, що його посада могла бути об'єднана з посадою генераль­ного писаря Генеральної ради військ козацьких. Безпосеред­ньо в роботі генерального пи­саря, за його бажанням, міг брати участь його помічник, який під час відсутності свого начальника через хворобу чи з інших причин виконував пи­сарські обов'язки. Генеральний писар власної його світлості канцелярії користувався також правами товариша (заступ­ника) міністра й перебував членом Військової державної ради.

На перших порах існування гетьманату до складу власної канцелярії його гетьманської світлості входили помічники генерального писаря, офіцери для доручень та інші чини за штатом. При цьому зазначало­ся, що штати канцелярії можуть бути збільшені або скорочені лише волею гетьмана. Розподіл обов'язків між ними та внут­рішній розпорядок ведення справ установлювались інст­рукцією генерального писаря.

Канцелярія могла приймати на ім'я гетьмана:

1) скарги на рішення депар­таментів сенату;

2) скарги на постанови ви­щих державних установ, але лише у разі невідповідного вик­ладу події в постанові та коли це підтверджується достовір­ними доводами;

3) скарги на дії та розпоря­дження міністрів, головно-управляючих окремими части­нами та губерніальних старост, коли такі дії чи розпорядження не підлягають оскарженню за законом перед Сенатом (фор­мулювання було запозичене зі статті 1 Тимчасового керівницт­ва установленого Сенату Росій­ської імперії видання 1892 року та зі статей 171–173 установ­лення міністерств того ж року);

4) прохання про дарування милостей, в особливих випад­ках, коли вони не підлягають під дію чинних законів, але за умов, якщо цим не порушу­ються забезпечені законом ін­тереси та громадянські права;

5) прохання про помилуван­ня та пом'якшення участі осіб, що засуджені або відбувають покарання.

Подібні скарги та прохання, що приносилися на ім'я геть­мана, а також визначені на них папери звільнялися від гербо­вого збору. Скарги та прохання мали подаватися не інакше, як від імені й за ясним підписом прохача, із вказівкою його міс­ця проживання та адреси пере­писувача, якщо прохання напи­сане чужою рукою. При цьому подання скарг та прохань через довірених осіб допускалося лише у двох випадках, якщо:

• у справі беруть участь кіль­ка осіб і всі вони (або кілька з них) уповноважать на це од­ного з них своєю довіреністю;

• справа стосується цілої вер­стви суспільства або громад­ської установи, а скарга чи про­хання принесені законним її представником, який уповноважений на це порядком.

У скаргах на визначення де­партаментів Сенату мали бути наведені закони, які прохач вва­жав порушеними, а також докази та доводи, на підставі яких він визначав своє подання з додан­ням свідоцтва про час оголо­шення оскарженого визначення або застосування такого до виконання. Якщо ж означене свідоцтво до скарги не було докладене, то на його пред'яв­лення прохачу призначався тер­мін не більше одного місяця. До скарг на постанови вищих державних установ мало бути додано свідоцтво про час ого­лошення оскарженої постанови або застосування її до чинного виконання.

Гетьманською канцелярією залишалися поза розглядом до­кументи, що подані з пору­шенням вищенаведених умов, зокрема скарги на постанови вищих державних установ, на­дані по витоку чотирьох міся­ців від часу оголошення оскар­женої постанови або з часу застосування її до чинного виконання, а також скарги та прохання, написані непослі­довно або без смислового ви­кладу, на клаптиках паперу чи з некультурними висловами.

Крім того, генеральний пи­сар залишав без наслідків, не подаючи на розгляд гетьмана, і пересилав у відділи прохань:

1) скарги й прохання, що не були передбачені вищевказа­ними умовами;

2) скарги на місця нижчі та середні, а також такі, що були залишені поза розглядом і на­дійшли повторно, якщо при цьому не наведено нових об­ставин, підтверджених дока­зами;

3) скарги й прохання на уста­нови нижчого та середнього рангу з приводів, за якими в за­гальному законному порядкові належить звертатися до служ­бового начальства або до вста­новлених відомств та установ;

4) документи, що належать до розгляду Ради міністрів про призначення пенсій за особли­ві службові відзнаки та заслуги прохача;

5) прохання службових осіб про будь-які нагороди, що подаються поза відома їхнього начальства;

6) скарги на звільнення з по­сад з подання начальника час­тини без пояснення причин;

7) прохання про виключення з послужних списків або атес­татів та наказів про відставку відміток і накладених покарань.

Решту скарг та прохань, що відповідали вищенаведеним умовам, генеральний писар по­давав на розгляд гетьману, отримуючи від голови держави дозвіл на залишення їх без наслідків або на внесення справ до тієї вищої установи, де вони мали розглядатися. Окремі пи­тання, не вирішені в законодав­чому порядку відповідними установами й інституціями, за­прошувались для розгляду та вирішення самим П. Скоропад­ським.

На засіданнях з розгляду скарг і прохань, поданих до власної канцелярії пана гетьма­на, у Державному Сенаті чи Раді міністрів присутність генераль­ного писаря була обов'язковою. Прохання про помилування та пом'якшення покарань гене­ральним писарем передавалися на розгляд міністру юстиції (щодо осіб, засуджених судами цивільного відомства) та війсь­ковому чи морському мініст­рам (щодо осіб, засуджених військовими або військово-морськими судами). Скарги та прохання, що стосувалися ду­ховних справ та управління православної церкви й під­лягали залишенню без розгляду гетьманом, передавалися міністрові сповідань. В особливо поважних випадках генераль­ний писар запитував у П. Ско­ропадського повеління на пе­редачу прохання міністрові сповідань для гетьмана. Усі про­хання передавалися на облік гетьманському господарю.

Рішення й повеління гетьма­на з приводу розглянутих ним справ повідомлялися генераль­ному писареві для доведення до відома й оголошення особам, які подавали скарги або про­хання. На вимогу генерального писаря відповідні відомства мали повідомляти свідчення, необхідні для розв'язання скарг та прохань, і надавати для ог­ляду оригінали ведення справ тощо. Прохання про однора­зові грошові надання задоволь­нялися з джерел окремо для цього встановлених, а видача дозволу його світлості на це була зумовлена лише через крайню бідність прохачів з дер­жавної скарбниці. Допомога виплачувалася в розмірі, визна­ченому безпосередньо паном гетьманом. Кожного разу такі питання узгоджувалися з міні­стром фінансів.

Крім того, у власній канцеля­рії гетьмана всієї України здійс­нювалося:

• ведення списків з адресами усіх осіб, які входили до складу уряду;

• виконання проектів з об­мундирування свити гетьмана та його штабу;

• організація оформлення (за проектами креслень) гетьман­ського палацу під час свят,

• виконання усіх інших дору­чень з художньої частини (за вказівкою генерального писаря).

Ці обов'язки належали до завідування окремо призначе­ної особи, якій надавалося звання завідуючого художньою частиною.

До складу власної канцелярії гетьмана також входили хронікер, справовиробник, медик пана гетьмана (на допомогу ме­дику призначалися помічник, класний фельдшер, писар, кур'єр і служитель).

У липні 1918 року з посади начальника штабу гетьмана усу­нено генерала В. Дашкевича-Горбацького*, який, за словами самого П. Скоропадського, «дос­теменно не міг упоратись із цією справою» [2, с. 214]. На зміну йому прийшов Б. Стеллецький**. Пізніше, уже в еміграції, його призначення на посаду началь­ника штабу гетьман розглядав як «велику помилку» [2, с. 214]. При новому керівникові штабу геть­мана його власну адміністрацію структуризовано, а гетьманська канцелярія та її голова отримали ретельніше деталізовані обов'яз­ки й завдання, що значилися під грифом «Таємно» в Положенні про головну квартиру гетьмана й ухвалені 3 серпня 1918 року начальником штабу пана геть­мана генеральним хорунжим Б. Стеллецьким.

Документ зберігається в Цент­ральному державному архіві вищих органів влади й управ­ління України (ЦДАВОВ Украї­ни) у двох варіантах (мовою оригіналу) в частині, де йдеться про повноваження та обов'язки генерального писаря гетьмана та канцелярії його світлості. Перший примірник більш ран­ній (не датований і не зазначе­ний начальником штабу гетьма­на), проте детальніший, з додат­ками штатних розписів [3, арк. 16, 53–54 зв.], а другий – оста­точна редакція основних положень [3, арк. 81–117]. Компілю­ючи обидві редакції, ми можемо докладніше дізнатися про зав­дання та обов'язки службовців власної канцелярії гетьмана П. Скоропадського та її штати.

У таємному Положенні про головну квартиру гетьмана, завізованому 8 серпня 1918 року генеральним хорунжим Стел-лецьким, обов'язки генерально­го писаря, обсяг робіт геть­манської канцелярії та медика визначала глава Х § 460–480 [3, арк. 116–117].

Згідно з положенням, гене­ральний писар:

• виконував усе офіційне ли­стування пана гетьмана та його особисті доручення;

• складав проекти рескриптів;

• представляв до нагород під­леглих гетьману, які служили при його особі чинів;

• давав свідчення пресі про життя гетьмана;

• вів чергу наряду чергових при особі П. Скоропадського;

• складав проекти офіційних листів та привітань.

Генеральний писар призна­чався за безпосереднім визна­ченням П. Скоропадського на­казом по армії та флоту. Від­повідно підпорядковувався він тільки голові держави й надавав звіти про свої справи одному лише гетьманові. Генеральний писар мав супроводжувати його світлість у мандрівках, на парадах, оглядах та виїздах. Останній пункт підрозділу про обов'язки генерального писаря підтверджував його керівницт­во канцелярією пана гетьмана на правах командира бригади (неокремої).

Власна канцелярія пана геть­мана перебувала у безпосеред­ньому підпорядкуванні гене­рального писаря й виконувала усе особисте та офіційне листу­вання П. Скоропадського під керівництвом І. Полтавця-Ост-ряниці. У канцелярії велися списки з адресами усіх осіб, що входили до складу уряду Укра­їнської Держави. Два помішники генеральнаго писаря здійсню­вали листування власної канце-лярiї й несли відповідальність за правильність ведення справ і своєчасність їх виконання. Де­тальніше їхні обов'язки визна­чалися генеральним писарем. Двоє старшин для доручень виконували завдання пана геть­мана за вказівкою генераль­ного писаря. Вони по черзі, що встановлювалась І. Полтавцем-Остряницею, несли чергування в гетьманському палаці.

Помічники генерального пи­саря та старшини для доручень призначалися за поданням ге­нерального писаря наказом по армії та флоту й користувалися правами командира неокремої бригади.



* Дашкевич-Горбацький Володислав (рр. н. і см. невід.) – український військовий діяч періоду Гетьманату. Під час Першої світової війни – генерал-майор російської служби. Член таємної організації «Українська громада» на чолі з П. Скоропадським, яка готувала повалення Центральної Ради. Активний учасник і фактичний керівник гетьманського перевороту в Києві 29 квітня 1918 року, внаслідок якого генерал П. Скоропадський прийшов до влади. У квітні–липні 1918 року – начальник особистого штабу гетьмана всієї України. У жовтні 1918 року – голова надзвичайної місії Української Держави до Румунії.

** Стеллецький Борис (23 серпня 1872 – р. см. невід.) – військовий діяч, генерал-хорунжий. Закінчив Варшавську гімназію, Одеське піхотне юнкерське училище (1894), Миколаївську академію Генерального штабу (1920). Проходив службу на посадах командира роти 4-го полку Варшавської фортеці, старшого ад'ютанта штабу Донської кінної дивізії, помічника старшого ад'ютанта офіцера для доручень штабу Київського військового округу, начальника стройового відділу Івангородської фортеці. 3 1907 – старший ад'ютант штабу Київського військового округу, підполковник. У роки Першої світової війни (1914–1918) – начальник військових сполучень Дунайської армії Румунського фронту, полковник (1917). У 1918 році – начальник штабу гетьмана в період Гетьманату. Подальша доля невідома.

Справовиробник мав допо­магати помічникам писаря проводити листування, вів жур­нал паперів, що надходили до канцелярії й виходили з неї, приймав надіслані пакети та телеграми й виконував інші доручення по канцелярії за вказівками помічників гене­рального писаря. Хронікер на­давав відомості пресі про життя гетьмана, надаючи їх попе­редньо на перегляд генераль­ному писарю. Справовиробник, хронікер та завідуючий художньою час­тиною мали права начальника відділу департаменту й призна­чалися на посади також за по­данням генеральнаго писаря. Три машиністки здійснювали листування канцелярії під ке­рівництвом помічників гене­рального писаря.

Окремим підпунктом визна­чалися обов'язки гетьмансько­го медика. Він призначався за безпосереднім вибором геть­мана наказом по армії та флоту. Медик гетьмана перебував при особі гетьмана й рахувався його власним лікарем. Також завідував амбулаторним прий­мальним покоєм головної квар­тири та виконував обов'язки з лікування її співробітників. Класний фельдшер підпоряд­ковувався гетьманському меди­ку й мав допомагати йому в лікуванні хворих. Листування медика здійснював писар, а кур'єр служив для розсилки та рознесення пакетів. Медик гетмана користувався правами дивизiйного лікаря.

Прагнення І. Полтавця-Остряниці щодо розширення очолю­ваної ним гетьманської кан­целярії не здійснилися, зокрема й через пасивне ставлення до таких перетворень самого геть­мана. П. Скоропадський із цього приводу згадував, що генераль­ний писар «непремінно хотів роздути свою канцелярію у цілу установу, але я її скоротив» [2, с. 215]. Проте, незважаючи на таку позицію голови держави, І. Полтавець енергійно продов­жував працю з удосконалення як штатного складу ввіреної йому інституції, так і її безпосередніх завдань, що простежується в по­даній вище його записці до на­чальника штабу гетьмана. Завер­шити структуризацію й унорму­вати штати власної пана гетьмана канцелярії у 1918 році не вдалося. У листопаді розпо­чався протигетьманський вис­туп Січових стрільців на чолі з Директорією, а невдовзі повс­танська хвиля й громадсько-по­літичний безлад унеможливили нормальне функціонування ор­ганів державної влади. 14 грудня 1918 року П. Скоропадський зрікся влади, а Українська Дер­жава у формі гетьманату припи­нила своє існування.

Список використаних джерел

1. Гай-Нижник, П. Створення Вла­сної адміністрації Гетьмана Павла Скоропадського у 1918 році / Павло Гай-Нижник // Київська старови­на. – 2000. – № 1. – С. 80–86.

2. Скоропадський, П. П. Спогади: кінець 1917 – грудень 1918 / Павло Скоропадський ; голов. ред. Я. Пеленський. – К. ; Філадельфія : Ін-т укр. археографії та джерело­знавства та ін., 1995. – 493 с.

3. ЦДАВО, ф. 2469, оп. 1, спр. 1.


Создан 03 дек 2009



  Комментарии       
Всего 1, последний 6 лет назад
hetmanets 11 авг 2011 ответить
Ось повна об'ємна (з документами) версія статті Гай-Нижника про Канцелярію Гетьмана на його особистому сайті: Павло Гай-Нижник. Власна Його світлості пана гетьмана всієї України канцелярія (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) : http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/221doc.php
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page