«ВІД КАРПАТ ПО КУБАНЬ ЧУТИ ГОЛОС «ПОВСТАНЬ!»

 
 

«ВІД КАРПАТ ПО КУБАНЬ ЧУТИ ГОЛОС «ПОВСТАНЬ!»




Тарас Каляндрук

«ВІД КАРПАТ ПО КУБАНЬ ЧУТИ ГОЛОС «ПОВСТАНЬ!»

Про те, що на Кубані була Українська Повстанська Армія, я дізнався, працюючи над материялами до хвильму “Українські державники” (Роман Шухевич).

Збираючи материяли, зустрівся з козаком цієї армії Пантелеймоном Василевським.

Пан Пантелеймон - безпосередній учасник боротьби кубанців у лавах УПА (псевдо “Вірний”), а пізніше - багаторічний в’язень більшовицьких таборів. Зараз живе в одному з районів Львівщини.


Пантелеймон Василевський у роки бойової юности

Кубанські козаки – прямі нащадки запорозького козацтва - завжди пам’ятали про Україну, як про свою гисторичну батьківщину. Ще у 1917-1920 рр. кубанське козацтво змагалось за возз’єднання з гисторичною Батьківщиною, але й московські wовuнuсти, й “білі”, й “червоні” стали на заваді цьому. Навіть після перемоги більшовиків козаки на Кубані не складали зброї проти окупантів. Вони масово йшли у плавні та гірські райони, звідки можна було ехвективно громити більшовиків. Сім років боровся з окупантами сотник Василь Рябокінь, козак станиці Гривенської, вояк Визвольної Кубанської Армії. З безкраїх плавнів нападав він на окупантів і громив їх. Лише восени 1925 року чекистам удалося захопити В. Рябоконя. Того ж року його розстріляли в катеринодарській тюрмі. Козакам на Кубані сприяли зручні природні вмови – на правобережжі непролазні плавні, а на лівобережжі – непрохідні ліси, тому багато з них вели партизанську боротьбу малими групами аж до приходу німців.

Останнім часом видано багато литератури про козацькі частини, котрі в часи Другої світової війни боролися проти більшовиків. “Об’єктивні” московські гисторики ніколи не згадують про вкраїнські козацькі частини. Робиться це свідомо, в угоду імперським великодержавним амбиціям. А між тим, начальник штабу одного з донських козачих полків, який 1943 року з групою салдатів і охвицерів перейшов на бік радянської армії, у своєму звіті радянській розвідці пише, що найбільше в козацьких частинах саме вихідців з України, які “зрадницьки настроєні до нашого народу”. Зберігся цікавий документ – лист знаменитого кубанського отамана Андрія Шкура, написаний у серпні 1941 року до провідника Организації Вкраїнських Наційоналистів Андрія Мельника з проханнями прийняти козачі частини до вкраїнських збройних формувань. У цьому листі він пише: “Я, Андрій Шкуро, генерал-поручник Кубанського козачого війська, оголошую готовність стати під прапори организованого вкраїнського наційонализму згідно з вашим покликом з дня 6 липня 1941 р.”. І лише категорична заборона німців, які боялися об’єднання українців, не дозволила це зробити. Під час війни було организовано загони Українського Вільного Козацтва, котрі очолив колишній старшина армії УНР Іван Бірчак (Волошин), а начальником штабу був знаменитий козак-кубанець Іван Цапко. Після загибелі Бірчака в боях проти радянських партизанів на Волині УВК очолив колишній командувач УНР і УГА генерал-полковник Михайло Омелянович-Павленко.

Боротьба проти московських окупантів тривала і на Кубані. Коли 1942 року козак станиці Староджерелівської військовий старшина Маловик почав формувати окремий Пластунський батальйон, до нього зголосилося так багато охочих, що, сформувавши штатні три сотні, керівництво було змушене відмовляти багатьом козакам через похилий вік або фізичні вади.

Коли український народ зорганізовується в Українську Повстанську Армію і починає вести війну проти німецьких, радянських, польських загарбників, до цієї боротьби прилучаються і кубанські козаки. З їх числа в УПА було створено кілька відділів. З тих кубанців, яких воїни УПА визволили з таборів військовополонених, на терені Волині було створено окрему сотню на чолі з “Березою”. В УПА знали про особливості історичного розвитку Кубанського козацтва, тому під час проведення агітаційної роботи серед кубанців звертали особливу увагу на аспект кровної спорідненості кубанських козаків та українців. Ось так виглядала одна з листівок.

“Кубанці!

Славні правнуки Запорізьких Козаків! Ваших прадідів – хоробрих лицарів України – вигубили московські царі. Запорізьку Січ з наказу московської цариці Катерини зруйновано дощенту. Московські царі боялися козачої України, ненавиділи захисників українського народу – войовничих запорожців. Як царів Романових не стало, то об’явився цар Ленін і цар Сталін, а замість Потьомкіна вилупились князі Кагановичі. Большевицькі царі і царята ще сильніше затягли петлю на шиї кубанських козаків. Большевицька наволоч не давала вам автономії в 1918 р., а вірних синів Кубані криваво завоювала. Багату Кубань большевицькі народи столочили брудними чобітьми, ограбили її, рознесли станиці. Червоні кровопивці нагаями заганяли кубанців у кріпацькі колгоспи, тисячами кидали в тюрми, висилали в сибірські тундри. Браття козаки! Поки живе Сталін, поки панує большевицький терор, - Вам не буде життя! Вільна Кубань разом з Вільною Україною буде тоді, як зникне з лиця землі большевицька гидра. Українська Повстанська Армія вже давно почала війну з усіма ворогами України. Прилучайтесь до наших повстанчих загонів! Творіть свої бойові козачі сотні! Жодні окупанти не дадуть Вам волі. Ми самі прорубаємо собі шлях до життя...”

Восени 1941 року, тільки-но більшовики відступили на Кавказ, на Кубань прибувають українські патріоти з Південної похідної групи ОУН (Б), і вже у 1942 році, в жовтні, створюється Єйський окружний провід на чолі зі Спиридоном
--------------------------------------------------------------------------------
Мережа ОУН була створена на Кубанi на базi одного з роїв «Пiвнiчної походної групи», яку очолював Спиридон Ткаченко («Голуб»). 20 жовтня 1942 року вiн став головою Лиманського окружного проводу ОУН. Тіснi з'язки були встановленi з оунiвцями Марiуполя. Вiд квiтня 1942 року iснував канал старшин та пiдстаршин УПА, якi були уповноважені Проводoм ОУН створити Козачy Повстанську Армію Кубані. У початкiв даної армії стояли: сотник Василь Плетень («Шум», «Зорян», «Беркут»), колишнiй лейтенант Червоної Армії, уроженець Чернiгiвщини, лейтенант Дмитро Гречух («Дніпро»), а також Дмитро Коваленко («Мить») з Приамур'я. В осенi 1944 року на Кубанi дiяло двi повстанськи сотнi — «Шума» (85 люд.) i «Гомона» (125 люд.), а також окремi розвiдуальнi рої по 10 бiйцiв у кожнiй. Повстанська армiя на Кубанi проiснувала до 1950 року.
(Вікіпедія :: стаття "Українська повстанська армія")
Ткаченком – «Голубом». У групу входили “Схід” (Дмитро Матейчук) та “Зорян” (Василь Яворів). Підпільники мали зв’язок із Великою Україною через Маріуполь.

Від серпня 1942 року з українського берега на Кубань діяла конспіративна оунівська морська переправа. Керував нею кубанець Петро Глек («дід Очерет»), колишній вояк армії УНР, житель станиці Довжанської. В липні 1944 року, коли на Кубань повернулися більшовики, ОУН (Р) організувала десант на чолі із сотником «Шумом» (Василем Плетінем колишнім капітаном Червоної Армії, походив зі станиці Батуринської). Його група мала доправитися поїздом до Туапсе під виглядом солдат будівельної роти. Втім, до Туапсе вони не дістались, а вийшли на станції Хандиженській, і там, в горах Кавказу, почали збирати козаків, які тоді масово переховувались у лісах від сталінських карателів. Восени того ж року було сформовано сотні «Шума», «Гомона» та декілька розвідувальних роїв – загалом близько 300 осіб. Бойова структура – як і в УПА, бойове привітання – «Слава Кубані! – Слава героям!». Рядовиків називали “козаками”. Є відомості, що термін “козак” планував ввести Роман Шухевич і в УПА. Присягу вояки складали неньці-Україні і Українській Повстанській Армії. Ні жінок, ані осіб російського походження в КоПА не брали, не брали також і людей малоосвічених (межа була не менше семи класів). Тактика КоПА нагадувала легендарних козацьких пластунів, повстанці, регулярно ведучи сутички з загонами НКВС, боронили населення станиць та аулів від більшовицького свавілля, вдячні кубанці допомагали, своєю чергою, тим, що давали харчі, одяг, іноді переховували у себе поранених. Цікаво, що полонених енкаведистів повстанці не вбивали, а роздягнувши (у повстанців був дефіцит форми) і провівши виховну бесіду, відпускали. Інколи, якщо траплявся визначний чекіст, а особливо політрук - могли вимастити медом і, вивалявши в пір’ї, пустити - над ним тут же з’являвся рій бджіл чи ос, і мусив чекіст мчати щодуху, щоб врятуватися. Самі ж козаки в полон не здавалися.

Майже вісімдесят відсотків повстанців становили кубанські козаки, були також уродженці Великої України та галичани. Мовою спілкування була українська. Маршовою піснею була “Від Карпат по Кубань чути голос “Повстань!”. Співали “Розпрягайте, хлопці, коней!”, “Любо, браття, жить!”, “Ой наступала та чорна хмара!”, “А вже літ триста, як козак в неволі!”. Форму носили здебільшого радянську або шили собі з небіленого полотна, а потім, як давні козацькі пластуни, качалися в такій формі серед зілля і ягід, від чого вона починала нагадувати маскувальний халат. Інколи для цього варили зелені трави, а окремо - кору дерев. Взимку всі носили маскхалати з білого полотна. На шапках-кубанках та пілотках радянського взірця - українські тризуби.

Пан Пантелеймон розповів нам про одну з бойових операцій КоПА. Навесні 9 травня 1945 року повстанцям вдалося на перевалі Гойтх зупинити потяг, який перевозив репресованих до Москви, і визволити понад дві сотні в’язнів.

Трималася КоПА аж до 1950 року, коли, не маючи ресурсів для продовження боротьби, і судячи з усього, отримавши якусь команду від проводу УПА, саморозпустилася. Всі козаки легалізувались на нові заздалегідь вироблені документи в Закавказзі та на Поволжжі. Оскільки легалізація відбувалася планово і серед кубанців не було випадків зрадництва, то жодного члена КоПА не викрили.


Создан 03 ноя 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page