Козацькі військові частини, що брали участь у бойових діях ІІ світової війни як союзники Німеччини

 
 

Козацькі військові частини, що брали участь у бойових діях ІІ світової війни як союзники Німеччини




Козацькі військові частини, що брали участь у бойових діях Другої світової війни як союзники Німеччини
Анатоль Грива

"Я пережив з моїми козаками багато радісних днів, – сказав він, – хочу бути з ними і в тяжкий час. Ми уклали договір дружби на життя і на смерть".


Залученню козацьких формувань до участі у бойових діях як союзників німецької армії сприяли лідери козаків-самостійників (козаків-націоналістів) через впливових німецьких посадовців, яким вдалося запевнити Гітлера, що козаки є потомками остготів, які володіли Причорноморським краєм у II-IV століттях, і народом німецького кореня.

Козаки-самостійники створили в середині 1930-х років "Козацький національний центр", що відстоював ідею створення незалежної козацької держави – "Козакії", яка повинна була включити в себе території усіх козацьких областей – "від Сяну і до океану". Козаки-націоналісти заявили, що у майбутній війні вони завжди будуть з тими, хто йде проти Комінтерну, проти більшовиків, проти марксизму, що вони будуть боротися єдиним фронтом з пригнобленими народами за визволення та за відродження козацтва. Вони оголосили своїми союзниками в боротьбі за незалежність українців і кавказьких горців, тому що Україна та Північний Кавказ повністю включалися до майбутньої козацької держави. "Козацький національний центр" з початком німецько-радянської війни був реформований у "Козацький національно-визвольний рух".

Козацькі військові частини для участі в бойових діях на боці Німеччини за визволення рідного козацького краю від радянських поневолювачів почали формуватися з козаків-емігрантів у Західній Європі уже в 1941 році. З цих добровольців було сформовано Охоронний козаць-кий корпус, який, однак, не брав участі в боях на німецько-радянському фронті. У жовтні 1941 року почалося формування спеціальних військових частин із козаків командувачами тилових районів груп армій "Північ", "Центр" і "Південь". Першою козацькою військовою частиною згідно з наказом командувача тиловим районом групи армій "Центр" став козацький ескадрон під командуванням колишнього майора Червоної Армії І.М.Кононова.

У квітні 1942 року німецьке командування видало офіційний дозвіл на залучення до участі в бойових діях козаків, яких воно оголосило "рівноправними союзниками". Влітку 1942 року в м.Славуті за ініціативою штабу командуючого таборами військовополонених в Україні було створено Центр формування козацьких військових частин. Згідно з наказом німецького командування до цього Центру направлялися всі військовополонені козаки, які були такими за походженням, та ті, що вважали себе такими. У Центрі було створено штаб формування козацького корпусу і козацьких полків за військовою ознакою, а саме донських, кубанських, терських і зведених, а також 1-е Козацьке імені отамана графа Платова юнкерське училище та унтер-офіцерську школу. Тут було сформовано Перший Отаманський полк під командуванням підполковника барона А. фон Вольфа і особливу напівсотню, призначену для виконання спеціальних завдань у радянському тилу. У подальшому було розпочато формування 2-го

Лейб-козацького і 3-го Донського полків, 4-го і 5-го Кубанських, 6-го і 7-го зведених козацьких полків.

При штабі командуючого таборами військовополонених в Україні був організований Козацький відділ з постійним представником при штабі формування, який був його безпосереднім керівником. Цим представником став обер-лейтенант вермахту Ріхтер, а начальником штабу формування був призначений колишній полковник Червоної Армії Саркисян. Зі створенням цього відділу заходи з формування козацьких військових частин стали систематичними та планомірними. Козаки, які потрапляли до німецького полону, концентрувалися в одному таборі, з якого направлялися в резервні частини, звідки переводилися у знову формовані полки, дивізіони, загони та сотні. До весни 1943 року на території рейхскомісаріату "Україна" було сформовано близько 20 козацьких батальйонів, багато з яких брали активну участь у боях проти Червоної армії.

Восени 1942 року під командуванням майора І.М.Кононова на базі його ескадрону було сформовано козацький дивізіон, у м.Вітебську зосередився 8-й козацький полк під командуванням осавула Андрєєва. У той самий час у м.Новочеркаську відбулася Козацька рада, на якій було обрано Штаб Війська Донського на чолі з полковником С.В.Павловим, і розпочато фор-мування козацьких військових частин для боротьби проти Червоної Армії.

У 1942 році, коли німецька армія вступила на козацькі землі Дону, Кубані і Терека, там також почалося інтенсивне формування козацьких військових частин.

Зимою цього самого року в м. Новочеркаську з добровольців донських станиць було сформовано 1-й Донський полк під командуванням осавула А.В.Шумкова та пластунський батальйон, які склали Козацьку групу Похідного отамана полковника С.В.Павлова. Було також сформовано 1-й Синегірський отаманський полк під командуванням військового старшини Журавльова, Кубанський козацький кінний полк під керівництвом І.І.Саламахи із козацьких сотень Уманського відділу Кубані, 1-й Волгський полк Терського війська за ініціативою військового старшини Н.Л.Кулакова і сотника Є.В.Кравченка та інші козацькі загони. Ці козацькі військові угрупування вели активні бойові дії проти частин Червоної Армії на Кавказі.

За наказом Штабу Війська Донського всі козаки, які були спроможні носити зброю, повинні були з'явитися на пункти збору та зареєструватися. Станичні отамани зобов'язувалися у триденний строк провести реєстрацію козацьких офіцерів і козаків та підібрати добровольців для козацьких військових частин. Кожний доброволець міг записати свій останній чин, який він мав у Російській Імператорській армії або в Білій армії. Одночасно отамани повинні були виділити для добровольців стройових коней, зброю, сідла та однострої. Усе спорядження забезпечувалося за рахунок місцевого населення.

У битві за Кавказ брали участь крім кавалерійських козацьких полків "Юнг-Шульц" і "Платов" також такі козацькі формування, як 444-й і 454-й дивізіони охоронних дивізій, 1-й і 2-й ескадрони 40-го танкового корпусу, 9-й ескадрон 4-го охоронного самокатного полку, моторизована рота 3-го танко-вого корпусу і розвідзагін 97-ї єгерської дивізії, крім цього, добровольчі козацькі загони, сформовані в станицях Дону, Кубані і Тереку. Ці козацькі військові формування в січні-лютому 1943 року брали участь у важких боях проти наступаючих радянських військ на Північному Донці, під Батайськом, Ново-черкаськом і Ростовом. Прикриваючи відхід на Захід головних сил німецької армії, козаки стійко стримували наступ переважаючого ворога і зазнавали тяжких втрат, а деякі з козацьких військових частин були знищені повністю.

Після виводу військ союзників з Кавказу козацькі війська були зосереджені на Херсонщині. У квітні 1943 року було прийнято рішення про формування в Польщі 1-ї Козацької кавалерійської дивізії із козацьких військових частин, які відступили разом з німецькою армією з Дону, Кубані та Тереку, козацького навчально-запасного полку з козаків, які постійно прибували зі Східного фронту, і Школи юних козаків, де проходили військове навчання декілька сотень підлітків, які втратили батьків, та унтер-офіцерської школи. 1-а Козацька кавалерійська дивізія мала у своєму складі штаб з конвойною сотнею і духовим оркестром, 2 козацькі кавалерійські бригади – 1-у Донську у складі 1-го Донського, 2-го Сибірського і 3-го Зведено-козацького полків і 2-у Кавказьку у складі 5-го Донського, 4-го Кубанського і 6-го Терського полків, 2 артилерійських дивізіони (Донський і Кубанський), саперний батальйон, відділ зв'язку та підрозділи тилового обслуговування.

Восени 1943 року 1-а Козацька кавалерійська дивізія передислокувалася до Югославії, а головним центром зосередження козаків-біженців став Штаб Похідного отамана Війська Донського С.В.Павлова в м. Кіровограді, де було сформовано велике військово-господарське козацьке об'єднання під назвою Козацький Стан, до складу якого входили стройові козацькі частини та цивільне козацьке населення, яке не захотіло лишатися на "визволених" радянськими військами землях.

У кінці 1943 року німецьким урядом було прийнято декларацію до козаків, що гарантувала їм всі права і пільги, які мали їхні предки в колишні часи, самостійність та недоторканість козацьких земель. У випадку якщо обставини не дозволили б надати їм їх законні землі в Україні, на Дону, Кубані та Тереку, їм було обіцяно влаштування їх козацького життя на сході Європи, давши землю і все необхідне для їх самобутності.

На початку 1944 року здійснюється передислокація всіх стройових козацьких військових частин зі Східного фронту до Франції, Італії та на Балкани. Відповідно і Козацький Стан був перміщений з Півдня України на Захід до Сандомиру, а потім залізницею – в Білорусь, де їм було надано для розміщення 180 тис. га земельної площі. Розселені на новому місці біженці були згру-повані згідно з належністю до різних козацьких військ, за округами та відділами, зовні відображаючи традиційну систему козацьких поселень. Тут була проведена загальна реорганізація козацьких стройових частин, які були об'єднані у 10 піхотних полків чисельністю по 1200 чол. кожний. 1-й і 2-й Донські полки склали 1-у бригаду полковника Силкіна; 3-й Донський, 4-й Зведено-козацький, 5-й і 6-й Кубанські та 7-й Терський – у 2-у бригаду полковника Вертепова; 8-й Донський, 9-й Кубанський та 10-й Терсько-Ставропольський – у 3-ю бригаду полковника Мединського. Кожен полк мав у своєму складі 3 пластунські батальйони, мінометну та протитанкову батареї. Для їх озброєння використовувалася радянська трофейна зброя, надана німецькими польовими арсеналами. Поповнення козацьких військових частин добровольцями зі складу біженців, військовополонених та емігрантів здійснювалося за участі створеного при Східному міністерстві Головного управління козацьких військ під командуванням генерала П.М.Краснова. Усі козаки віком від 18 до 35 років направлялися в запасний полк 1-ї Козацької кавалерійської дивізії, а від 35 до 50 років, придатні до військової служби, – у Козацький Стан. А козаки, старші 50 років і непридатні до стройової служби, направлялися у відповідні військові управління Козацького Стану.

Влітку 1944 року 1-а Козацька кавалерійська дивізія здійснила 5 самостійних операцій в гірських районах Хорватії та Боснії, під час яких було знищено багато партизанських опорних пунктів і перехоплено насту-пальну ініціативу. Німецька преса високо оцінювала дії козаків. Так, відмічалося, що рухомість, інстинктивна точна оцінка ворога, близкість до природи і звичка до великих переходів, сміливість при нападі, спритність у бою були особливостями козака. За короткий час козаки стали загрозою для бандитів скрізь, де патрулювали їх сторожові загони.

На завершальному етапі війни розпочався процес підпорядкування усіх Східних військових формувань військам СС для їх кращого забезпечення зброєю та бойовою технікою. 25 лютого 1945 року 1-а Козацька кавалерійська дивізія була реорганізована в 15-й кавалерійський корпус військ СС. 1-а і 2-а козацькі бригади реорганізовувалися в дивізії без зміни їх чисельності та організаційної структури. На базі 5-го Донського полку почалося формування пластунської бригади у складі 2-х полків з наступним розгортанням у 3-ю кавалерійську дивізію. Кінно-артилерійські дивізіони в дивізіях переформовувалися в полки. Загальна чисельність корпусу досягала 25 тис. солдат і офіцерів, у тому числі від 3 до 5 тис. німців.

Козацькі формування Козацького Стану під командуванням отамана козацьких військ генерал-майора Т.І.Доманова, який прийняв на себе командування Козацьким Станом після загибелі в Білорусі отамана С.В.Павлова, були передислоковані на завершальному етапі війни в Північну Італію. Козацький Стан до складу військ СС не входив, але знаходився в безпосередньому підпорядкуванні начальника СС і поліції прибережної зони Адріатичного моря обер-группенфюрера СС О.Глобочника. Завданням козаків було забезпечення безпеки на територіях, які вони займали в передгір'ях Карнійських Альп.

Стройові частини Козацького Стану складали Групу Похідного отамана у складі двох дивізій, яка ще називалась Козацьким корпусом. 1-а Козацька піхотна дивізія (козаки від 19 до 40 років) включала в себе 1-й і 2-й Донські, 3-й Кубанський і 4-й Терсько-Ставропольський полки, зведені в 1-у Донську та 2-у Зведену пластунські бригади, а також штабну та транспортну роти, кінний і жандармський ескадрони, роту зв'язку та бронезагін. 2-га Козацька піхотна дивізія (козаки від 40 до 52 років) складалася із 3-ї Зведеної пластунської бригади, яка включала в себе 5-й Зведено-козацький і 6-й Донський полки, та 4-ї Зведеної пластунської бригади, до якої входили 3-й Запасний полк, 3-й батальйон станичної самооборони (Донський, Кубанський і Зведено-козацький) і Особливий загін полковника Грекова.

Крім цих військових формувань до складу Групи Похідного отамана входили також козацькі військові частини: 1-й Козацький кінний полк

(6 ескадронів: 1-й, 2-й і 4-й донські, 2-й терсько-донський, 6-й кубанський і 5-й старшинський), Отаманський конвойний кінний полк (5 ескадронів),

1-е Козацьке юнкерське училище (3 пластунські роти та артилерійська батарея), окремі дивізіони – старшинський, жандармський і комендантський, а також Спеціальна козацька парашутно-снайперська школа (особлива група "Отаман"). До стройових частин Козацького Стану була приєднана і окрема козацька група "Савоя", яка була сформована ще в 1942 році на Східному фронті у складі італійської 8-ї армії, а після її розгрому виведена в Італію.

У травні 1945 року переважна більшість козацьких військових частин зосередилася в Австрії: стройові частини Козацького Стану та біженці – в долині ріки Драва між містами Лієнц і Обердраубург, 15-й кавалерійський корпус (близько 18 тис. чол.) – у районі Фельдкирхен-Альтхофен, група козаків чисельністю 1400 чол. із Козацького резерву генерала А.Г.Шкуро – в районі м.Шпиталь, де вони здалися в полон англійській армії.

Уряд Англії, за попередньою домовленістю з керівництвом Радянського Союзу, за п'ять тижнів, починаючи з 28 травня 1945 року, передав радянським військам 35 тис. козаків. До середини 1946 року майже всі учасники антирадянських формувань, які утримувалися в таборах союзників, були передані радянській владі. Всі вони були або розстріляні, або замордовані в сталінських таборах і спецпоселеннях.





Завершальну крапку в історії участі козацьких військових формувань як союзника європейських держав у антирадянській боротьбі в період Другої світової війни було поставлено страченням шести козацьких генералів: П.М.Краснова, А.Г.Шкури, Т.І.Доманова, С.М.Краснова, Султана Келеч-Гірея, а також у їх числі і командира 15 Кінного козацького корпусу генерала німецької армії Гельмута фон Паннвіца, який як офіцер німецької армії не підлягав видачі, але вирішив розділити зі своїми людьми їх участь.

"Я пережив з моїми козаками багато радісних днів, – сказав він, – хочу бути з ними і в тяжкий час. Ми уклали договір дружби на життя і на смерть".


Создан 03 ноя 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page