ПОВСТАНЦІ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В 1920-21 РОКАХ

 
 

ПОВСТАНЦІ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В 1920-21 РОКАХ




ПОВСТАНЦІ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В 1920-21 РОКАХ
Л. Полтава

З нагоди 50-річчя так зв. «великого жовтня», себто більшовицької контерреволюції, в підрадянській пресі друкується чимало спогадів та деякі документи про боротьбу комунистичних загонів Ленина з частинами Армії Української Народньої Республики. Але в цій статті головну увагу звернемо на відносно мало висвітлену в нас ділянку — боротьбу українських повстанських загонів — вірних Головному Отаманові Симонові Петлюрі й безпосередньо пов'язаних із ним — у 1920-21 роках у південній частині вже окупованої України.
Всеукраїнський ЦУПКОМ — треба, очевидно, знешифровувати, як Всеукраїнський Центральний Український Повстанський Комітет. Повторення «Всеукраїнський» і «Український» виходить із того, що на місцях діяли лише ЦУПКОМ-и, а об'єднував їх Всеукраїнський ЦУПКОМ. ЦУПКОМ-ом на Катеринославщині (Січеславщині, тепер Дніпропетрівщина, в УРСР) керував не відомий ближче авторові статті доктор Гелів, безпосередньо, як побачимо далі, пов'язаний з Гол. От. С. Петлюрою за кордоном, а в Україні — з повстанським отаманом-самостійником Зірко-Рибалкою.
Між Першим і Другим Зимовим походами регулярних частин решток Армії соборної УНР (Перший від грудня 1919 до 6 травня 1920; Другий, від осени до 21 листопада 1921 р. під Базаром) — уся Вкраїна дослівно горіла вогнями селянських повстань проти московсько-більшовицьких окупантів. Лише в районі сьогочасної Дніпропетрівщини активно діяли, тісно пов'язані між собою: повстанська група отамана Брови (невеликий рухливий відділ), повстанська група Семисенка, повстанська група Огника, великі повстанські загони отамана Бойка та керівника Никопільської Петлюрівської Організації отамана Зірка-Рибалки (колишній кадровий охвицер рос. армії, українець-патрийот, вірний до загибели ідеалам УНР); нижче по Дніпру, в районі села Біленьке — оперував чималий повстанський загін отамана Хведорченка, а далі — на північній Таврії та на Херсонщині — діяли повстанські, більші й менші чисельно, загони Кимлача, Сердюка, Бондаренка та ин. Від Катеринослава-Дніпропетрівського аж до Никополю тримали рухливий антибільшовицький хронт вірні сини України приблизно до кінця 1921 року, а деякі й у 1922 році.
Щоб дати змогу повніше в'явити розміри й маштаби української повстанської діяльности в 1920 році на згаданій вище території окупованої України, наводжу за київською газетою «Молодь України» ч. 85 з 1967 р. уривок з «Постанови 7-ої Катеринославської Губпартконхверенції в червні 1921 року»:

«Заслухавши доповідь голови Губчека тов. Трепалова про роботу Катеринославської Губчека, VII партконхверенція констатує, що робота Губчека проходила в дуже важких умовах, але робота блискуче виконана й має значення в усеукраїнському маштабі. За півтора року розкрито й парализовано нитки змов і повстань, арештовано 52 керівних учасників, ликвидовано ланцюги петлюрівської агентури; 4 травня 1920 року в районі Никополя розбито велику банду Бойка; в червні 1920 року в районі Павлограда затримано 150 бандитів; у липні в Кам'янці на Дніпрі розгромлено банду і знайдено сховище зброї; у вересні — в селах Лоцманка, Ямбург, Волоське, Дієвка ликвидовано чотири банді»...

Головою Губчека, себто провідником чекистів у Катеринославі, був у 1919-20 роках якийсь Трепалов, росіянин, як видко з прізвища. У своєму розпорядженні він мав найкраще озброєні частини, досвідчених агентів-розвідників, а при потребі — викликав частини регулярної Червоної Армії, найчастіше кіннотників Будьонного. У спогадах про «діяльність» того чекиста, надрукованих у «Молоді України» з 29 квітня 1967 р., під заголовком «Кінець "кар'єри" доктора Гелєва», чимало розповідається про двох розвідчиків Трепалова, яким після довгих місяців небезпечних шукань, вдалось потрапити до штабу отамана Зірка-Рибалки влітку 1921 року, і відтоді Чека, спільно з частинами 1-ої Кінної Армії Будьонного, змогли завдати українським повстанцям великих ударів.
Із згаданого спогаду-репортажу довідуємось, що доктор Гелів, перш за все, був «керівником петлюрівських повстанських груп та банд на Катеринославщині», що він був «жорстоким і хитрим ворогом», який діяв сміливо, навіть зухвало». Доктор Гелів спочатку перебував, десь весною і влітку 1920 р., при штабі отамана Брови, разом зі своїм адіютантом на прізвище Кравченко. Загін от. Брови діяв на Катеринославщині більше, як загін-розвідник, що постачав більшим групам повстанців-самостійників важливі відомости про рух більшовицьких частин. Потім у північній частині Павлоградського повіту д-р Гелів залишив отамана Брову. «Пізніше оперативні дані Губченка свідчили, що він пробирається на південь». Згодом д-р Гелів, після короткого перебування в Солонянському районі, в отамана Огника, виринув аж біля Никополю й там, разом із провідником місцевого Центрального Вкраїнського Комитету Зірком-Рибалкою... зник. Згадуваний Трепалов зробив припущення, що Гелів не злякався переслідування — «Ні, не такий Гелів», а поїхав до барона Вранґеля просити допомоги.
Вранґель дав д-рові Гелеву невеликий загін та приділив двох своїх полковників Грудина й Тимошевського, які мали навчити повстанців воєнного ремесла. Але 27 вересня 1920 р., коли той загін спробував перейти Дніпро біля села Біленького, — «частини Червоної Армії вже чекали на ворога, якого розбили на голову та змусили відступити». В тім бою брав участь, з другого берега Дніпра, загін отамана Хведорченка, однак сили ворога були значно більшими та краще озброєними. Ті частини й чекисти, скористувавшися з вигри над Дніпром, розгорнули тоді наступ на менші загони та групи вкраїнських повстанців, у тому Сердюка, Кимлача та ин.
Тим часом, д-р Гелів відступив із рештою вранґлівців, які, хвактично, жадної допомоги силам ЦУПКОМ-у не подали, на Крим. Звідти через Костянтинопіль він діставсь у Польщу. У згаданому репортажі читаємо, що в «Польщі на той час перебував головний штаб Петлюри». Далі:

...«Зустріч Петлюри й Гелєва була короткою й недвозначною: доктора призначили организатором повстання на Катеринославщині, Північній Таврії та Херсонщині. Невдовзі Гелєв з помічниками таємно перейшов кордон і знову об'явився на Україні».
Доки Доки д-р Гелів перебував у Польщі, чекисти зуміли перехопити двох зв'язкових отамана Брови, й під їхніми прізвищами та з їхніми документами послали двох вивірених комунистів на розвідку. Врешті-решт вони втерлись у довір'я Зірка-Рибалки та спричинили майже розгром великої повстанської мережі на півдні Вкраїни влітку 1921 року.
Д-р Гелів незабаром повернувся на Катеринославщину й затримався при якійсь, не означеній, повстанській групі, а отаман Зірко-Рибалка пов'язався зі своїм великим загоном та завдавав більшовицьким частинам міцних ударів. Від Катеринослава до Никополю комунисти не знаходили собі місця від початку 1921 року. У селах Никольске, Солоному, Новопокрівцях були спеціяльні хати-явки, де отамани діставали вказівки (можливо й від самого Всеукраїнського ЦУПКОМ-у). У місті Никополі був повстанський петлюрівський штаб та, здається, якийсь час і все місто перебувало в українських руках. Отаман Зірко-Рибалка у листівках до населення називав себе та своїх повстанців «справжніми борцями за вільну Україну» — проти більшовиків та більшовицької Росії. Населення масово підтримувало повстанців.
Два розвідники-чекисти, з документами закатованих комунистами справжніх повстанців отамана Брови, добились до Никополя й потрапили у штаб Зірки-Рибалки. Він, перевіривши документи, й — через посланця — в отамана Брови, повіривши, що це свої люди, сказав їм, що чекає на д-ра Гелєва. Крім того, він показав їм «полотнянку за підписом Головного Отамана Петлюри про те, що д-р Гелів призначається уповноваженим по организації повстання на Катеринославщині, Північній Таврії та Херсонщині. — А я його заступник»...
Так чекисти-розвідники потрапили до повстанського зв'язкового Івана Горобця, дістали пароль «Македонський» на квартирі пані Уманської в роз'їзді Потоцькому, що була зв'язковою з д-ром Гелевим. Отаман Зірко-Рибалка сказав їм, що чекатиме д-ра Гелєва в с. Солоному, «в Чумаченка, — доктор знає».
Всі ті місця через день було оточено чекистами та спішно викликаною кавалерійською частиною Будьонного. Аж через тиждень обережний д-р Гелів, ніби в передчутті лиха, — прибув до с. Солоного, до групи отамана Чумаченка. Ворог сидів у засідці:

«Зав'язався справжній бій. Прорватись нікому не вдалось. В цьому бою був забитим доктор Гелів, його зв'язківець Белинський, Чумаченко та инші верховоди петлюрівського підпілля», — сказано в репортажі ворожої газети. Згадано також, що чекисти підступом ув инших місцях, маючи всі головні адреси, схопили отамана Зірка-Рибалку, адьютанта д-ра Гелєва Кравченка, емисара з Польщі Цибенка, до рук більшовиків потрапили й документи, блянки, печатки тощо штабу д-ра Гелєва. Тоді, влітку 1921 року — «почався розгром підпільних петлюрівських организацій у Никопільському, Криворізькому, Мелитопільському повітах. А незабаром чекисти Києва й Катеринослава розгромили так званий Усевкраїнський ЦУПКОМ, — твердить газета ЦК Комсомолу УРСР «Молодь України», — й завдали нищівного вдару петлюрівському підпіллю на Вкраїні».
Очевидно, «нищівний удар» по петлюрівському підпіллі в УРСР не відбувся влітку 1921 року — таке твердження призначене для молодого підрадянського читача. Але на півдні Вкраїни повстанці-петлюрівці, вірні сини УНР, дійсно зазнали в той час важкого вдару.
Однак, ще в 1923, чи в 1924 р. в Україні все населення пошепки передавало про бої великих частин отамана Христового на Полтавщині проти комунистичного війська. Крім того, ще в 1923-25 рр. українці сподівались повернення Петлюри з великою армією. В народі ходили перекази про легендарного борця проти червоного московського окупанта — отамана Клітку на Сумщині та Полтавщині (у 1925 р.), який «пробивав до десятка комунистів однією кулею», та який не раз утікав з рук чекістів, а одного разу, бачучи безвихідь у їхній в'язниці, попрохав сторожа-охоронця, щоб той дав шматок крейди... намалював на тюремній стіні човен, сів у нього... й виплив на волю з камери...
Хоч які перекручені й неповні відомости подала за 1920-21 роки на півдні Вкраїни радянська преса, всеж відкривається трохи більше заслона, за якою бачимо, що антикомунистичний, наційональний український повстанський рух не вгавав в Україні довго після того, як на нашій Рідній Землі вже не було частин рідної Армії Головного Отамана.


Создан 22 окт 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page