про ВЕЛИКИЙ ЛУГ

 
 

про ВЕЛИКИЙ ЛУГ

дуже докладна стаття про те, як нищили Великий Луг



Правда про море
П'ятдесят років тому завершилося спорудження Каховського водосховища на
Дніпрі. У прадавньому українському степу, Дикому полі, як його називали наші
пращури, виникло море, площа якого - 2155 квадратних кілометрів. Було
затоплено мало не півтисячі малих і великих населених пунктів, більше ста
тисяч гектарів плодючих чорноземів та переселено понад 50 тисяч сімей.
"Нове наше море - нове наше горе". Так народ говоре про море", - записав
Олександер Довженко у своєму Щоденнику перебуваючи на будівництві
Каховського водосховища. Вранці 4 жовтня 1954 р. він побував у "новому
Грушівському Куті, перейменованому на Ленінське". Це де два мальовничі села,
Грушівку й Кут, подалі від Дніпровських плавнів переселили в одне на високий
пагорб, аби вони поступилися місцем дну майбутнього моря. "Як же колгоспники
поставилися до ідеї моря і переселення?" - запитує в Щоденнику Довженко й
відповідає: - "Проклинали усі, кого переселили, і всі, хто цей захід
здійснював! - не витримав голова сільради і бабахнув правду. - Усі
проклинали!"

"Цей сон переходив у дійсність майже непомітно, - читаємо уже в кіноповісті
Олександра Петровича "Поема про море". - Весь Дніпровський Низ від Запоріжжя
до Каховки зразу став невпізнанним. Пішов під воду Великий Запорожський Луг,
потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Все, що батькам і
дідам здавалося красивим від перших дитячих років, - все щезло".

Та якщо сьогодні виникає бажання дорікати Довженку за те, що він же у своїй
"Поемі" наче оспівав фатальне будівництво водосховища, то це від того, що ми
досі не хочемо знати, навіщо він це зробив. А в своєму Щоденнику Олександер
Петрович прямо писав: "Багаті були плавні, поетичні і несказанно прекрасні. І
от вони щезли. І жодна художня наволоч не змалювала їх на пам'ять нащадкам,
боючись, мабуть, звинувачень у націоналізмі. Каховське море нічого уже не
скаже нашим нащадкам про свою передісторію, ніби й зовсім її не було, ніби
народилось-виникло воно в бозна-яку еру... Увесь знаменитий Запорожський Луг,
чаруючі історичні запорозькі ріки, заводі й села, де люди народжувались,
кохали і вмирали, - нічого не залишилося в пам'яті. Комусь так треба".

Так про море Довженкова поема чи про щось инше? Пригадайте: у ній голова
колгоспу зі зникавчої Грушівки Сава Зарудний скликає всіх земляків своїх,
вихідців із села. Всім їм було розіслано листи від імени дідів, батьків,
братів і сестер прибути мов на похорон. Зарудний приготував для них промову:
"Буде море, і наше село назавжди піде під воду. Ось тут, де матері наші ще
дівчатами складали колись пісні, буде дно морське. Художники, звичайно, могли
б для музеїв написати хоч би сто картин. Щоб побачили колись люди на картинах
морське наше дно, так нема художників, нема. І я подумав: якщо вже не
вистачило в них сумління чи розуму чи що инше скувало їх убогі душі, - давай
викличу живих".

Чи це й не нас, нащадків і сущих зараз, скликає тепер Сава Зарудний? Вже
тільки не задля того, аби попрощалися й ми зі своїм минулим та гіркими
сльозами поплакали на його могилі. Серед тих, хто приїхав на виклик Сави
Андрійовича в "Поемі про море", знайшовся один, який заявив: "Якщо згідно
інструкції дане село йде на дно моря, воно піде незалежно від приїзду всіх
тут присутніх або неприїзду їх. Тому навіщо особисто мене викликали? Я ж не
художник!" На це Сава Зарудний тяжко зітхнув: "Не тільки орли-соколи
злетілися до нас. Прилетіли й дрібні пташки".

Так чи не пора нам всім злетітися нарешті орлами й соколами?

Трагедія Великого Лугу

Я розмовляю з унікальним чоловіком. Це Олексій Артеменко, якому 1954-го р.,
коли розгорталося будівництво Каховського водосховища, було 20 років.
Метикуватого хлопця запросили в помічники виконробу. Щоб побіля никопільських
околиць Довгалівки й Новопавлівки вирубувати осокори, дуби й верби та
насипати кам'яну дамбу. А він одного ранку виліз на гребінь гранитного
відвалу, до якого з одного боку причалили навантажені глибами баржі, а з
иншого під'їжджали з тими ж глибами самоскиди, й заволав: "Не руште, не
чіпайте! Не треба нам ніякого моря, якщо воно поглине наші заплави й левади!"
І ні в яку не залишав гребеня, затримуючи роботи. "Ты что, малохольный или с
ума сошел? - аж скрутився і заверещав виконроб на прізвище Попов. - Хотишь,
чтобы тебя посадили, саботажник?" А далі подав команду негайно скинути хлопця
геть. Сьогодні 73-літній Олексій Іванович піднімає холошу й показує великий
та глибокий шрам на своїй нозі.

- Мене тоді схопили й силоміць поволокли з дамби, - розповідає. - А якийсь
водій не витримав, почав ізсипати гранитні брили. Гостра брила й наздогнала
мою ногу, розпанахала її. Розпанахала, а мене однак тягнуть. Отак дістав я
поранення, захищаючи одвічні Дніпровські плавні. Місяців зо три лікувався...

І тому з тих пір та по сьогодні, веде далі Олексій Артеменко, створини
Каховського водосховища вважаю за злочин, скоєний передусім, щоб знищити
наційональну пам'ять та українську гісторію, традиції та звичаї нашого
народу, побуту і способу його життя. Затоплено не просто сотні й тисячі
гектарів по лівому березі Конських, а по правому Базавлуцьких та Кам'янських
плавнів, ті місця, де колись були Січі запорожців, десятки й сотні сіл
Нижнього Дніпра. Затоплено весь Великий Луг - чарівний та благодатний світ, у
якому віками формувався наш напрочуд чудовий етнос та відтворювався
неповторний генофонд української нації.

Гадаєте, Артеменко передає куті меду? Тоді пригадайте козацьку пісню "Ой, Січ
- мати, ой, Січ - мати, а Великий Луг - батько". Стосовно до цієї пісні Андріян
Кащенко свого часу писав: "Козаки не випадково називали Великий Луг батьком,
себто тим, хто давав їм життя. І справді: коли б не було Великого Лугу, то не
існувало б і запорожців. Бо чи втрималася б у ХV - ХVII і навіть у ХVIII
століттях на низу Дніпра невеличка християнська громада - серед численних
татарських орд? А разом з тим Великий Луг був і місцем праці та заробітків
запорожців".

Великий Луг, що розпочинався одразу після Дніпровських порогів і сягав
Лиману Великої води на сьогочасній Херсонщині та простягався на десятки верстов у
ширину, Кащенко називав дивом природи. Адже ще за чотири століття до Різдва
Христового з захопленням описував цю величезну, вкриту лісами та порізану і
омиту протоками Дніпра низину грецький історик Геродот. Це було щось на
зразок, писав він, земного раю. Осокори, дуби товсті та гільчасті, верби і
лози, шелюги непролазні, терники і груші, а поміж ними - річки і річечки,
озера, очерет, куга і осока, острови духмяного різнотрав'я. І якщо на
теперішніх лоцманських картах Каховського водосховища густо помічені лише
затоплені лісові вирубки, це далеко не все, що пропало навіки. Пропали річки,
озера та острови, котрі носили неповторно гарні, чудесні й загадково-химерні
імена - Ревун, Лапинка, Підпільна, Похила, Шершава, Темна, Скарбна, Сисина,
Лиса, Савка, Головате, Оріхове, Лопухове, Гредчине, Домаха, Бакланове,
Хомине, Кривеньке, Прищепа, Піскувате, Лебедина, Скажена, Бистрик, Нажора,
Перебій, Бугай, Тарас, Цимбал, Кругляк, Щуче, Чирва, Чабанка, Шарай, Яма
Кота. Канули в Лету і козацькі назви окремих кутків плавнів - Сірківка,
Паліївщина, Васюрине, Степовик, Наливач, Велика Пуща...

Це Як цІла багата і щедра країна зникла з поверхні землі - була і її не
стало. Аби знали ви, скільки городини плодили Дніпровські плавні! Помідори і
огірки, капусту звідси возили горами. Старожили досі розповідають, що ще в
довоєнні та перші повоєнні роки овочі родили тут як з води. А той же Андріан
Кащенко в оповіданні "Великий Луг" писав: "Водилися у водах Великого Лугу
велетенські білуги, ліктів по 18 - три сажні - завдовжки, що ледве шестеро
козаків здужували підняти одну на плечі; попід кручами, в чорториях ховалися
гладкі, товстолобі соми, цілими табунами плавали осетри, севрюги та стерляді;
величезні, ситі коропи та довгі і зубасті щуки виблискували проти сонця
золотою та срібною лускою; косяками грали у воді: судаки, лящі, карасі,
окуні, лини, вугри, тарань, вирезуб, камбала, язь і марена, а від дрібнішої
риби ніколи не була спокійна пелена річки - так часто вона підкидалася з води
на повітря. Неважко було досхочу ловити рибу не тільки сіткою та іншим
причандаллям, а навіть захожій людині голими руками. Раків же малі й дорослі
драли мішками".

Чи ось що розповідав професору Дмитру Яворницькому 116-літній дід Розсолода
зі згодом затопленого села Чернишівка: "А бджоли було тієї! А меду! Мед по
пасіках, мед і по зимівниках, мед і по бурдюгах - так і стоїть, було, у
липовниках: скільки хочеш, стільки й бери. Більше всього від диких бджіл.
Дика бджола, було, скрізь сидить, за нею і проходу не було. А лісу того!
Бузина, свидина, вербина, дуби, грушиння. Груш, було, як напада, так хоч бери
граблі та горни валки. Так і лежать на сонці, поки не попечуться. Солодкі
такі були, так патока з них і тече...

А звіру та птиці? Вовки, лисиці, барсуки, олені, дикі кози, зайці, чокалки,
виндихи, куниці, ховрашки так одні за одними і біжать або так і плазують по
траві. Вовків така була сила, що їх кийками били, а з їхніх шкір чоботи
носили та кожухи шили. Були ще й вепрі, дикі свині, такі гладкі та здорові по
плавнях шниряли. Були й дикі коні: вони цілими табунами ходили. А що уже тієї
птиці було, так боже праведний! Качок, лебедів, дрохв, хохітви, гусей, диких
голубів, лелек, журавлів, чайок, тетервиків, куріп'ят - так хо-хо-хо! Як
підніметься птиця з землі - сонце застеля, а як сяде на дерево, то й гілля не
видно, а як спуститься на землю, то й вона, наче долівка, так і зачорніє".

І вже учениця з села Покровське колись записала спогади свого дідуся: "В
степу ж поближче до плавнів старалися сіяти жито та пшеницю. Засуха вдарить,
чуємо, що десь все вигорає, а у нас ідуть дощі. Або й немає дощів, у людей
землю поб'є на карти, на тріщини такі, що в них пролазили долоні, а у нас
розгорнеш пшеницю, а біля корінців волого. Чого воно так виходило, ніхто й не
думав. Родить, і слава богу"...

Отож зрозуміло, що в плавнях Великого Лугу запорожські козаки не лише
переховувалися та будували свої Січі. З Великого Лугу і його околиць вони
мали для себе не тільки харчі, а ще й прибутки за продажі лишків. Вивозили їх
до Цісарщини, зграями прибували сюди крамарі з Польщі, Московщини, Німеччини
та Туреччини. Причому, як писав А. Кащенко, "про запаси їжі для себе мусив
дбати кожен курінь, і щоб козаки не збиралися гуртом до наймиліших їм урочищ,
курінні отамани раз на рік тягли жеребки, кому де ловити рибу й полювати". І
далі Кащенко свідчить, що "запорожське товариство обережно та розумно
користувалося багатствами Великого Лугу - не винищувало дрібної риби, не било
молодої дичини". А в останні дні існування своєї Січі - у 1775 році - "із
сльозами на очах та нудьгою в серці покидало Великий Луг".

- Прощай, батьку, Великий Луже, - сказали козаки. - Не звели ми тебе,
зберегли, не зведе й ніхто, поки світ сонця...

На це надіялися запорожці, та не по-їхньому, як ми тепер знаємо, вийшло.
Нищення, плюндрування Лугу почалося, ще коли у кінці 1932 року перегородили
Дніпро Дніпрогесом. Саме невдовзі після цього місцями там і тут у плавнях, на
мілководді, вперше і почав "цвісти" Славутич. Чому, з якої речі? А з тієї, що
Дніпровські пороги з давніх давен правили за бездоганний і безвідмовний
природний механізм очищення і збагачення киснем дніпрової води. У протоки,
озера і річки плавнів фактично надходила чиста, як божа роса, джерельна вода.
Вона була чистішою і безпечнішою, набагато озоннішою, ніж та очищена питна,
яку зараз у нас продають на розлив. Це ніяке не перебільшення задля красного
слівця чи враження - це факт, доведений екологами міста Нікополь. Правда, їм
відмовили в реєстрації сенсаційних результатів досліджень. На тій підставі,
що в Україні наразі... не існує державних стандартів питної води. В Україні у
дії зараз так званий пороговий принцип нормування її якості. Він передбачає
"використання систем гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин
у воді". Тобто буде їх більшати, будуть "пом'якшуватися" і допустимі норми -
і так далі. Хіба це не наслідок і затоплення Дніпровських порогів?

Адже як тільки пороги сховалися під товщею озера ім. Леніна, у плавнях низу
Дніпра відразу почався мінятися мікроклімат. Стали біднішати їхні фауна і
флора. Будівництво ж Каховського водосховища взагалі не порахувалося з
плавнями. Якщо хочете знати, юний Олексій Артеменко у 1953 році не давав на
околиці Нікополя насипати дамбу не просто з відчаю. Він тоді довідався, що
насправді вносилося кілька різних варіантів-проектів створення моря. І деякі
з них передбачали повне або часткове збереження плавнів. За одним, скажімо,
пропонувалася озерно-протічна система водойми з постійним коливанням у ній
рівня води. Отож зі збереженням озер, протоків та річечок, котрі тут впадали
у Дніпро. І лісових масивів також. Але для цього потрібно було будувати
мережу насосно-перекачувальних станцій, на експлуатацію яких знадобилося б
майже стільки електроенергії, скільки її і мала виробляти майбутня Каховська
ГЕС. Ясна річ, що для тодішніх перетворювачів природи це була загроза
здорового глузду: чи ж варта така потворна шкірка вичинки? І всі кінці вони
вирішили сховати у воду...

Уже недавно Артеменко забажав дізнатися: які ж інші варіанти створення
Каховського моря все-таки існували? Звернувся з цим у київські кабінети
влади. І отримав відповідь, котра його ошелешила: "Дніпровський каскад з 6
штучних водосховищ, - повідомили Олексію Івановичу, - побудований з 1927 по
1978 рр. за розпорядженням керівництва колишнього СРСР як водний об'єкт
особливо важливого воєнно-стратегічного (?) значення, тому вся інформація по
ньому глибоко засекречена і до цих пір не передана Україні відповідними
спеціалізованими та військовими відомствами Росії". Отож вдовольнити, мовляв,
ваш інтерес не маємо можливості - ми б і самі хотіли це знати.

Так Артеменко і його однодумці самотужки відшукали в архівах карту-проект,
датовану ще 1931 роком. Її уже тоді було підготовлено як схему до одного з
проектів Каховського водосховища. Підписано так: "Державний інститут з
проектування гідротехнічних споруд НКС СРСР". І можна тепер бачити, що за цим
проектом мислили великими валами-дамбами відгородити від затоплення 50 тисяч
гектарів Конських плавнів, 36 тисяч Базавлуцьких і 20 тисяч гектарів
Кам'янських.

- Але вибрали і втілили найгірший варіант, - підводить риску Олексій
Артеменко. - Такий, який мало не 150 тисяч гектарів колишніх плавнів
перетворив у стояче й смердюче болото. Пам'ятаєте, Олесь Гончар писав, що
пілоти літаків, пролітаючи над Каховським морем, затикають носи? А як нам, що
живемо на його берегах?..

Микола НЕЧИПОРЕНКО, власкор "Сільських вістей".

Дніпропетровська область.

(Закінчення в наступному номері).

"Сільські вісті" 2006.10.12

Правда про море
Микола НЕЧИПОРЕНКО
(Закінчення. Початок у попередньому номері).

Дамоклів меч катастрофи

Інший мій співрозмовник у Нікополі - В'ячеслав Сандул. Це сучасний тутешній
борець за оздоровлення моря та знешкодження чи мінізування лихих наслідків,
які населення його "морського" регіону зараз пожинає. Це ж бо не жарт: цього
літа нікопольцям, а далі і мешканцям Нововоронцовки сусідньої Херсонської
області оголосили, що купатися у водосховищі категорично забороняється -
небезпечно для здоров'я. Лише вміст бактерій групи кишкової палички в сотні
разів перевищує нормативно-допустимі величини наявності їх у поверхневих
водах. Так от, Сандул очолює місцеве екологічне об'єднання "Зелений світ" та
місцеве відділення Міжнародного фонду Дніпра. А недавно - і це зараз головне
- ініціював створення Громадського басейнового парламенту Нижнього Дніпра.
Організаційне засідання відбулося ще в квітні. До нього долучилися однодумці
і спеціалісти та науковці не тільки Дніпропетровської, але й Запорізької та
Херсонської областей. Незабаром же, у грудні, ініціаторами намічено скликати
Всеукраїнську науково-практичну конференцію "Каховське водосховище -
передісторія, задум і створення, сьогодення, проблеми і перспективи".

- Ми воліємо перш за все нарешті почути, достеменно з'ясувати, дізнатися,
скільки Каховське море ще може проіснувати? Який граничний термін його
функціонуванння передбачався? Хто розкриє нам цей секрет? - каже В'ячеслав
Андрійович. - Це дуже й дуже важливо, якщо на даний момент й не суть усієї
проблеми. Адже на безкінечність море не розраховувалося. Йому відводився
певний вік. Проектанти відразу передбачали в майбутньому вичерпання
потенціалу водосховища.

І це правда. Свого часу наче в ім'я благополуччя народу радянськими
перетворювачами природи Каховська водойма створювалася зовсім не задля
розв'язання енергетичної проблеми, як це замилювали людям очі. Потужність
Каховської ГЕС настільки мала, що нині її струму ледве вистачає на постійне
відкачування води у водосховище, аби не затоплялися поклади руди у
марганцевому басейні регіону. Обійшлася ж вона разом з морем в суму, якої
тоді вистачило б на спорудження не менше 250 (!) теплових електростанцій, а
сьогодні б на спорудження 80 (!) сучасних атомних станцій - уявляєте? Це
знову спонукає каховську епопею сприймати за безпрецедентний абсурд, але це
факт, який відповідає дійсності. Навіть за умови, що робоча сила була
фактично дармова. Греблю та море будували ті, кого холодним літом 1954-го
звільняли з Гулагів. Сюди чи не вперше в Україну і перекочувало з
Біломорсько-Балтійського каналу слово "зек". Воно тоді означало не просто -
російською мовою кажучи - заключенный. З легкої руки начальника
Біломорканалбуду Когана і Анастаса Мікояна означало заключенный каналоармеец.
Жертви, злидні і знущання радянським керівництвом, як відомо,
виправдовувалися. Навзамін мукам народу проголошувалася й інша мета -
нагромадження води як для потреб населення індустріальних центрів та зрошення
посушливих районів півдня України і Криму, так і для промислового комплексу
Придніпров'я, який мав розбудовуватися до нечуваних раніше меж. Ясно, що тоді
й не заїкалися про замкнені цикли використання води або повне знезараження і
очищення стоків. Тоді мислили трохи інакше: велетенська водойма і мала
служити... очисником. Шляхом розчинення та розбавлення в ній стоків та
відходів. Які відкладатимуться ніби у невичерпних донних мулах,
фільтруватимуться через тутешні грунти, піски та породи, за рахунок розмірів
акваторії наче масово й випаровуватимуться. Майже за принципом, коротше,
"мала купа, давай ще" - це резервуар, котрий задумали для довготривалого
накопичення та складування в ньому усіляких нечистот. Сподіваючись, що
скидатимуть у бездонну бочку.

З тих пір багато що змінилося на берегах Славутича-Дніпра і в усьому його
басейні, але всупереч відомій істині мало води у ньому стекло. Зокрема, на
відрізку Каховського моря. Рукотворне, штучне, але море є море: воно не тече,
вода у ньому переважно стоїть. Колись десятки, згодом сотні, зараз і тисячі
тонн усіляких і хімічних та токсичних відходів щодня потрапляють або
змиваються у море, а воно, приймаючи їх, стоїть. За недавніми авторитетними
висновками міжнародних експертів (1994 - 2000 р.р.), "рідинні відходи
українських підприємств або зовсім не очищеними скидаються у Дніпро, або
очищеними умовно - за стандартами, прийнятими у світі, в Україні не
очищається жоден кубометр шахтних, промислових та каналізаційних стоків". Це
з одного боку. А з іншого, за підрахунками тих же іноземних експертів,
підприємства Запоріжжя, Енергодара, Марганця та Нікополя уже кілька разів
встигли пропустити через свої потужності Каховське море. То чи треба тепер
пояснювати, що сьогодні воно собою являє? Велику й перевантажену калюжу бруду
по самісінькі вуха і з головою! Якщо колись нашу найповноводнішу річку
пращури називали Борисфеном, що означало "сховище життєвих сил", то нині це
дійсно сховище-кладовище смертельних небезпек для населення, котре ще й на
грані можливостей утримувати їх у собі. Як засвідчили ті ж зарубіжні екологи,
"Каховське водосховище сьогодні є одним з найбільших джерел захворюваності та
смертності населення в його басейні".

На результати обстежень іноземних експертів я посилаюся тому, що вони свіжі і
- на 260 сторінках - є в розпорядженні В'ячеслава Сандула. Він же, як ви уже
знаєте, в рамках Міжнародного фонду Дніпра співпрацює з ними. Спасибі, каже,
їм за велику роботу, яку вони проводять, але чужі люди є чужі - це нам має
боліти і пекти, що - чуєте? - "самостійна здатність Дніпра та багатьох річок
його басейну уже не забезпечує відтворення порушеної рівноваги". І що
"політика, орієнтована на розрізнені, не системні і не сталі обмеження чи
нормування водоспоживання або гранично допустимі скиди і гранично допустимі
концентрації відходів не гарантує поновлення спроможності Дніпра відновлювати
природну або бодай прийнятну для оточуючого середовища і оточуючої
цивілізації воду". Зрозуміли? Каховське море вичерпало свій ресурс
накопичувача-відстійника нечистот та бруду, шкідливих токсичних елементів і
сполук, хімічних речовин, пестицидів, важких металів та радіонуклідів і т.
д., на який його від самісінької появи прирекли творці.

- Місія Міжнародного фонду Дніпра, - каже В'ячеслав Сандул, - висунула масу
ідей та пропозицій, як нам рятувати Славутич. Всі її ідеї та поради фактично
запозичені з досвіду екологічного оздоровлення річок і озер Америки та
Європи, передусім Сполучених Штатів, Канади, Німеччини та Франції, де ще
недавно водні артерії також були забруднені по вінця, а сьогодні в них
розводять форель. Не заперечую: гра варта свічок. Та чи зарадить тільки цей
досвід нам? - ось питання, на яке перш за все треба знайти відповідь.

Аби його шукати, і створюється, продовжує В'ячеслав Андрійович, Басейновий
парламент Нижнього Дніпра. Теж за підказкою, до речі, зарубіжних колег. Їхня
порада - Дніпро має негайно одержати одного і обов'язково сумлінного
господаря. Щоб не кожна область і не кожне підприємство, не кожне місто та
кожне село і відомство порізно хазяйнували і правили бал на ньому та в його
величезному басейні, як Бог на душу покладе, чи провокують власні запити і
потреби. А щоб один-єдиний був повноважний розпорядник і законодавець
стосовно Дніпра та його численних приток, який би діяв винятково в інтересах
порятунку найбільшої річки країни.

- Але нікуди діватися і треба виходити з того, що Каховське море відслужило
свій вік, - вважає В. Сандул. - Ми, звичайно, реалісти і розуміємо, що
швидко, за помахом чарівної палички воно, даруйте, не зникне з наших очей. До
нього ж бо зараз прив'язане водоспоживання величезного
промислово-індустріального регіону. Одначе логіка підказує: у річці не
повинна стояти й застоюватися вода. Річка повинна текти. Лише течія
забезпечує очищення, знезараження і відтворення природно чистої й безпечної
води.

Це, зрештою, одвічний механізм збереження та закон невмирущого існування
матінки-природи. Його ви знайдете навіть у Біблії. Біблія стверджує: "Всі
ріки течуть в море, але море не переповнюється: до того місця, звідки ріки
течуть, вони повертаються, щоб знову текти". Звичайно, що штучні моря і
перегороджені, зупинені ріки випадають з цього механізму, створеного, може,
що й дійсно не нашим, а вищим розумом. Бо нашого вистачило на страшенну
дурню. Бо тепер знайте те, що з кінця 70-х років минулого століття стало
очевидністю, а ми якось досі її не осмислюємо: з завершенням спорудження на
Дніпрі каскаду з шести водосховищ-морів він у межах України перестав
існувати. Дніпра-Славутича, яким ми всі пишаємося, як річки у нас насправді
немає. Називати його річкою можна лише умовно. У нас це суцільний ланцюг
озер-відстійників, зв'язаних між собою короткими протоками. Навіть той
помиляється, хто називає Дніпро великою стічною канавою. Ні, ми маємо каскад
збірників нечистот, витягнутий по колишньому руслу в минулому могутнього
Дніпра.

І це річка, водні ресурси басейну якої становлять близько 80 відсотків водних
ресурсів України. Річка, котра зі своїми притоками забезпечує водою мало не
30 мільйонів чоловік - 180 великих та малих міст і промислово-виробничих
центрів, 10 тисяч підприємств та три з лишком тисячі сільських і понад тисячу
комунальних господарств. Річка, в басейні котрої сповна чи частково 20
областей України. І де сконцентровано 59 відсотків вітчизняного виробництва
продукції та товарів.

- Тим паче нам не випадає відвертатися від зарубіжного досвіду, - і зі свого
боку наполягають вчені-біологи Дніпропетровського національного університету.
- Скрізь екологічне оздоровлення занапащених річок починали з того, що
розгороджували їхні русла. У світі вже демонтовано десятки і сотні дамб та
гребель, котрі зупиняли та уповільнювали течії.

А якщо поступово, поетапно спустити Каховське водосховище, то вже через 2-3
роки, не сумнівається кандидат біологічних наук Володимир Манюк, почнуть
відроджуватися Великий Луг, ще через 5-7 приходити до тями малі і великі
річки-притоки колишнього Дикого поля. Однак замало спустити лише Каховське.
Чи не першим, заявляє все той же Манюк, варто спускати Київське - воно
найнебезпечніше. Не тільки тому, що після Чорнобильської аварії надміру
переповнене радіоактивними елементами. Воно підняте на 106 метрів над рівнем
Чорного моря. З урахуванням інших штучних морів, створених нижче, це як
рукоятка дамоклового меча, що навис над Україною. Так що найліпше всьому
Дніпру повернути його природний режим. Себто найдоцільніше весь Дніпро
звільнити від пут гребель гідроелектростанцій. У вчених на цей випадок і
поготів оптимістичний прогноз: вистачить 15-20 років, щоб відродилася
родючість затоплених земель та прибережна флора і фауна, а 50-ти, щоб
повернувся до колишнього стану весь басейн Славутича.

Правда, все це манною з небес не впаде. Доведеться ого-го як потрудитися та
добряче витратитися. Але як інакше? Борги, особливо провини, і природі
платежем красні.

П'ятдесят два роки тому перед затопленням у селі Покровському висадили в
повітря кам'яну запорозьку церкву. Церква була поставлена на ознаменування
Пресвятої Богородиці Покрови. Звідси й назва села. "У Покровському я
пошкодував, - записав у своєму Щоденнику Олександр Довженко, - що бога немає.
Мені страшенно захотілося, щоб він з'явився хоча б на п'ять хвилин. І,
побачивши зруйнований негідниками пам'ятник давньої архітектури, споруджений
на честь його божої матері, покарав лютою смертю темних і підлих іуд, що
скоїли цю мерзенну справу. Прощай, Покровське. Віри в неіснуючого бога в тебе
не зменшилося. Зменшилося краси". І правди - хочеться додати. Бо красу і
правду Олександр Петрович ототожнював.

А всієї правди про Каховське море по сьогодні наші люди не знають. Не тільки
про Каховське - про всі дніпровські, котрі вкупі свого часу безслідно
поглинули 8 тисяч квадратних кілометрів чорноземів, сіножатей та лісів. Було
затоплено більше 10 тисяч кладовищ і більше двох з половиною тисяч
християнських церков та храмів, тисячі пам'ятників історії і культури,
музеїв, шкіл та лікарень. Назавжди зникло майже три тисячі населених пунктів
і міст, а з поколіннями насиджених гнізд виселено не менше 3 мільйонів
чоловік.

То задля чого все це було зроблено? Ради чого на спорудження всього каскаду
на Дніпрі за нинішніми цінами витратили 2 трильйони американських доларів?

Правда полягає в тому, що за надсекретним планом під прикриттям примарних і
реальних народногосподарських цілей сталінський режим відразу закладав
можливість свідомого, одночасного і миттєвого руйнування гребель-дамб та
морів. За екстремальних обставин, звичайно. Точніше - в умовах воєнної
сутички з ворогом-загарбником. Щоб якщо знадобиться, враз була змога
"розгорнути" могутню й неприступну водну перепону з півночі на південь СРСР.
Дніпровська задумувалася першою. Друга створювалася на Волзі. Але Волзька -
це не наш зараз клопіт. Та й Дніпровська вважалася головнішою. Тільки сміє
посунутися противник - висаджуються у повітря греблі, і за лічені години
височезний та бурхливий водяний потік все і всіх змітає на своєму шляху.
Оперативно здолати його на ті часи навряд чи вдалося б комусь. І треба було б
ще отямитися. А після спуску водосховищ Дніпро ще довго залишався б замуленою
смугою, теж неприступною для танків, іншої бойової техніки та сухопутних
військ. З точки зору воєнної стратегії це був, як стверджували згодом
іноземні спеціалісти, неймовірно жахливий для цивільного населення та
військових, але в суті своїй геніальний план. Сталін дуже шкодував, що не
вдалося його втілити до другої світової війни. Одначе в кінцевому рахунку
виник таки Дніпровський каскад, що за масштабами є одним з найбільших у
світі.

Не приведи, Господи, стукаю й по дереву, але уявімо тепер на мить, що гребля
Київського моря несподівано буде зруйнована. Землетрусом, вибухівкою,
попаданням у неї літака або великого метеорита, в результаті диверсії або
теракту - від чого завгодно, зрештою. Греблі й самі по собі старіють та
втомлюються, як і підперті ними моря. Вони дійсно не вічні. Що ж може
статися? Цитую доповідну, підготовлену відразу після Чорнобильської
катастрофи для цілком таємного ознайомлення колишніми високими радянськими
"посадовими особами і спеціалістами, без права поширення у засобах масової
інформації". Отже, читаємо (на мові оригіналу): "В случае экстремального
варианта катастрофы Киевской ГЭС будут уничтожены все мосты и коммуникации
через Днепр, все 24 газо-нефте-аммиако-бензопроводы, снесено более ста тысяч
плавсредств, затоплены или уничтожены одна тысяча населенных пунктов, включая
жилые и промышленные районы таких крупных городов, как Киев, Черкассы,
Кременчуг, Светловодск, Днепродзержинск, Днепропетровск, Запорожье, Энергодар
с Запорожской АЭС, Марганец, Никополь, Херсон, Новая Каховка и Каховка,
Цюрупинск, Очаков, часть Николаева и часть Одессы - с потенциальными жертвами
в 7-10 млн. человек. Будут уничтожены канализационные системы указанных
городов и многих других населенных пунктов, в Днепр выльются тысячи тонн
хлора, аммиака, серной и соляной кислот, минудобрений и химсоединений, сотни
тонн тяжелых металлов и их солей, радиоактивных веществ, свалок и
отстойников. Если же водные ударные массы вместе с тысячами плавсредств и
десятками тысяч тонн катастрофической арматуры, а в зимнее время льда
обрушатся на Запорожскую АЭС, погибнут все реакторы с выбросом огромного
количества высокорадиоактивных компонентов в атмосферу и водные массы Черного
моря. В экономическом и экологическом отношениях Украина перестанет
существовать как республика. Следует также учесть, что Днепровский каскад
является самым крупным в Европе и на планете открытым каскадом многоводных
искусственных водохранилищ, выходящим в Мировой океан. В результате мощного
водного удара взрывной гидроволной загрязненные водные массы Черного моря
через Средиземное, из Суэцкого канала и Гибралтара, попадут и в Мировой
океан...".

- Так що рано чи пізно, а Дніпровські моря на зразок Каховського доведеться,
образно кажучи, закривати, - не стільки наполягає чи прогнозує, скільки мріє
В'ячеслав Сандул. - Як на мою думку, то з Каховського треба починати. Воно
останнє за течією, підходяще для пробного експериментального осушення, а
давно стало дуже й дуже грізним. Але краще не рано чи пізно його спустити -
краще вчасно.

Ще В'ячеслав Андрійович закликає всіх нас перечитати сьогодні Довженківську
"Поему про море" заново. Бо насправді ні про яке не море це поема. І ніяка не
поема зовсім. Це драма поета-патріота про спотворену та знищену українську
історію і розтоптаний будівництвом світлого комуністичного майбутнього
український народ. Який досі, все ще не підозрюючи сповна усіх загроз,
залишається полоненим заручником натвореної на його землі біди.

Дніпропетровська область.

"Сільські вісті" 2006.10.13

http://www.geeras.narod.ru/kahovca/zmi/pivd_zorya_pravda.htm

http://www.geeras.narod.ru/kahovca/zmi/pivd_zorya_pravda_2.htm


Создан 31 мая 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page