як нищили Трахтемирів

 
 

як нищили Трахтемирів

з газети «Дзеркало тижня»



№ 36 (309) 16 — 22 вересня 2000

МАЄТОК
Автор: Надія БОЙЧЕНКО



«...Будуть сучасні монархи, які панують на землі, царями

грубого духу, вдачі жорстокої й віддані брехні та злу.

Влада їх буде обмежена, життя коротким, бажання

ненаситними... І варвари будуть сильними, під

заступництвом принців, тоді як чисті племена будуть

занедбані... Багатство та благочестя будуть зменшуватися

день за днем, поки весь світ не стане розбещеним. Лише

майно визначатиме стан, багатство буде єдиним джерелом

шанування й відданості... БАГАТІЙ БУДЕ ВВАЖАТИСЯ ЧИСТИМ».

О.П.Блаватська. Таємна доктрина. Т.1, Лондон, 1888 р.



У злободенності вічних істин переконує книжка, де розкрито

сутність великих азійських і ранніх європейських релігій,

пов’язаних із Природою і відповідних законам єдності й

аналогій. Здається, це той випадок, коли абстрактні догми

та бачення теософами через століття нашої епохи — більше

пояснюють дива нашого часу, ніж реальні вчинки. Отже, ми в

Трахтемирові.

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ. ПРОЛОГ

Самотній строкатий мисливський будиночок «на пагорбі» у

стилі «нового українця» тішить погляд у самому серці

Трахтемирова. За достовірними джерелами будиночок

обійшовся Хазяїну в кілька мільйонів доларів. Але дивує

зовсім не ціна. Стоїть він по сусідству з археологічним

пам’ятником XVI—XVII ст. — занедбаним козацьким

кладовищем. Адреса нової мисливської резиденції Ігоря

Бакая (він же — Хазяїн) збігається з місцем розташування

скіфського городища VII—VI ст. до н.е., прогнозованими

поселеннями бронзового століття й безліччю інших

археологічних об’єктів державного історико-культурного

заповідника. Величний Трахтемирів відкриває епоху

міщанського Маєтку.

Про недержавний статус території за 14 кілометрів до

Трахтемирова попереджає скромна табличка на стовпі на

узбіччі — «АТЗТ «АЕО «Трахтемирів». З цього місця нас

супроводжують представники районної Канівської та

Григорівської сільрадівської влади, обов’язкові — міліція,

ДАІ, хазяйський джип з охоронцями. Під час поїздки ми

бачили суворорежимні вишки з діючим дозором. Що ж, порядок

— передусім. Нас дещо спантеличили жести охорони, яка

суміщала ескортування нашої групи ... з прибиранням

території. Кілька разів колона шанобливо зупинялася, коли

з головного джипа виходив охоронець і підбирав порожні

пластикові пляшки. Так проблеми виховання нових жителів

Трахтемирова плавно переходили в німі сцени уроків

хорошого тону. Пасажири засвоювали їх мовчки, а водій

автобуса — вголос. У джипі абсолютно не враховували, що

слідом за ним крутими спусками та підйомами люди їдуть не

на велосипедах.

Діставалися ми до Трахтемирова стареньким пазиком майже

півдня. Охорона, що відразу оточила нас, не викликала

найменших сумнівів у її відмінній бойовій підготовці. З

моменту виходу з автобуса три оператори з телекамерами

безперервно фіксували буквально кожен рух прибулих,

особливо профіль і анфас.

Мета візиту представників Українського вільного козацтва з

Черкас і п’яти районів області разом зі священиками

полягала в тому, щоб віддати козацькі почесті полеглим

побратимам першої козацької столиці. Акція, приурочена до

річниці незалежності України, проводилася з запізненням.

Виявилося, щоб потрапити на територію державного

заповідника «Трахтемирів», потрібно пройти одинадцять

узгоджувально-дозвільних інстанцій. На це пішло понад

півмісяця. «А що ви хотіли — це вже приватний заповідник!»

— відповів по телефону черкаському отаману Олександру

Щербатому голова правління акціонерного товариства

закритого типу «Аграрно-екологічне об’єднання

«Трахтемирів» Андрій Слоневський. Убивчий аргумент!

Але це ще нічого. Звичаї в Маєтку, себто колишньому

державному заповіднику, справді суворі. З перших кроків

від прибулих зажадали: стати всім у стрій і пересуватися

тільки колоною. Цілком серйозно! Хоча спочатку ми

подумали, що це жарт. Але на козака, котрий відійшов до

могили, розпорядник обрушився з гнівною лайкою. Після

цього журналісти дозріли для протесту, відмовившись ходити

строєм. Жінки, діти, козаки з прапорами та священики з

хоругвами — вимозі підкорилися.

Ступаючи стежками Маєтку, ми порівнювали ці місця з

історичною картою. Буквально під нашими ногами були

видатні об’єкти історико-культурної спадщини археологічних

епох — від кам’яного віку до пізнього середньовіччя. На

місці одного з них — могили наказного козацького отамана

Мухи — уже виник свіжопобудований басейн. Хрест із могили,

датований 1682 роком, перенесли в неподобне, але зручне

для Хазяїна Маєтку місце.

Навколо мисливського будиночка в найкращих урбаністичних

традиціях розляглися рукотворні газони, на яких порається

обслуга. Це зовсім поруч із зарослим бур’яном козацьким

кладовищем.

Відвідувачі Трахтемирова дуже швидко переймаються тим, що

відбувається. Побачене відповідає простому й невинному

поняттю — «понти». Це стиль такий. Інакше навіщо на місці

козацьких поховань облаштовувати мисливські угіддя? Хоча,

можливо, у цьому є особливий шик, полювати на диких свиней

посеред стародавніх могил героїчних предків.

Нову патріотичну хвилю коментував для нас принагідно

запрошений М.Сікорський, директор Переяслав-Хмельницького

краєзнавчого музею. Він охоче розповідав про підземні дива

— озера прісної води й небесні — якісь космічні коридори,

сполучені з Трахтемировом. Розмова відбувалася

безпосередньо на козацькому кладовищі. Безмежний простір

навколо було рясно всіяно середньовічними надгробками.

Були й нечисленні поховання XIX—XX ст. Шановний історик

стверджував, що цим місцям притаманна особлива благодать.

З поваги до сивин йому ніхто не заперечував. Але

переконані ми були в цілком протилежному: не на добро

будувати заклади для розваги на вікових кладовищних

місцях. Не заведено так у людей. Гріх. Це не купується й

не продається. Тож ударне трахтемирівське будівництво

викликає жаль і співчуття до його героїв.

Директор АЕО «Трахтемирів» Олександр Сіренко розповів про

факти дбайливого ставлення до довкілля. З початку року для

підгодівлі диких кабанів і кіз сюди завезено вже 80 тонн

кукурудзи. Проводяться й інші заходи в плані підготовки до

мисливського сезону.

Підшукати для забав іншу мальовничу галявину в околиці

Хазяїну було б, мабуть, нескладно. У його розпорядженні

одинадцять тисяч гектарів землі, де безліч «лісів, полів і

рік», як утім і канівських гір. Дислокації мисливської

резиденції ніякого іншого пояснення не знайти: у

найкращому випадку — це можуть бути тільки «понти». Хазяїн

— пан.

ПРАІСТОРІЯ ТРАХТЕМИРОВА

Літописці свідчать, що саме тут акумулювалася духовна

енергія України-Русі. Трахтемирів, як і Заруб, — осередок

дніпрослов’янської цивілізації.

Над цією темою активно працюють історики, краєзнавці...

Часом здається, що місцевим дослідникам Трахтемирів навіть

зрозуміліший і відкритіший, ніж іншим. Зокрема завжди

цікаво повертатися до публікацій про Трахтемирів

канівського краєзнавця М.Іщенка, члена правління

Всеукраїнського товариства краєзнавців.

Виявляється, батько історії Геродот, побувавши в цих краях

ще в V столітті до нашої ери, був у захваті від колосистих

нив скифів-дніпрян, їхніми святилищами, де Бог

благословляв скіфів на хліборобську працю. За твердженням

істориків-краєзнавців, Трахтемирівське городище захищене

системою валів і ровів, які збереглися досі. Це городище

могло бути родовим центром скіфів- борисфенитів, осередком

одного з трьох сколотських царств, описаних Геродотом.

Відомі українські вчені Є.Максимов і С.Максимов

проаналізували величезний археологічний і топонімічний

матеріал і дійшли висновку, що Заруб є майже ровесником

Трахтемирова. Дослідники стверджують, що ці краї описав ще

давньогрецький географ Клавдій Птолемей у II ст. до н.е.

У XIV—XVI ст. Трахтемирівський замок перебував під владою

литовських князів, згодом київського воєводи, з часом —

польського короля.

Справжній розквіт Трахтемирова пов’язують із зародженням і

розвитком Козацької держави, народної вольниці.

1578 р. під тиском запорізьких лицарів польський король

Стефан Баторій офіційно передав у володіння січовикам

стародавню козацьку столицю Трахтемирів. Тут у Зарубському

монастирі було розміщено госпіталь для поранених і літніх

інвалідів. Статус козацької резиденції та столиці

Трахтемирів дістав у XVI—XVII ст. Тут працював уряд

козаків, обирали гетьманів, приймали іноземних послів і

майстрували козацькі флотилії. Звідси також виходили у

далекі походи. Запорожці відбудували Трахтемирівський

монастир і при ньому спорудили військовий госпіталь. Це

був перший лікувальний благодійний заклад для поранених,

хворих і немічних воїнів в Україні. Трахтемирів довго був

центром політичних і військових, а також суто козацьких і

релігійно-національних інтересів.

За свідченням багатьох джерел трахтемирівські ченці були

духовними й політичними представниками вищих київських кіл

у самому центрі козацтва. Є свідчення того, як у

Трахтемирів приїжджали митрополит і вище духовенство. Вони

були присутні на козацьких радах, впливали на їхні

рішення, були в курсі політичної ситуації.

В роки визвольної війни 1648—1654 рр. Трахтемирівська

сотня під керівництвом Тараса Цепковського у складі

Канівського полку брала участь у всіх битвах Богдана

Хмельницького з військами Речі Посполитої. Це

загальновідомий історичний факт: Трахтемирів зі

стародавнім Зарубським монастирем-госпіталем був

надзвичайно важливою тиловою базою. У її сховищі

складували зброю, порох, провіант.

По смерті Богдана Хмельницького сонце Трахтемирова почало

заходити. 27 жовтня 1659 р. тут відбулася остання козацька

рада, яка ознаменувала собою трагічний поворот в

українсько-московських відносинах.

Як відомо, подальша історія Трахтемирова була ще більш

гіркою та кривавою. У смерчі караль- них експедицій 1662—

1665 рр. Трахтемирівський монастир був не раз

розграбований і осквернений.

Останній план відродження колишньої слави Трахтемирова

належить сподвижнику Івана Мазепи — Пилипу Орлику. У

«Пактах і Конституції прав і вільностей Запорізького

війська» було обіцяно повернути низовому козацтву

стародавній Трахтемирів із госпіталем і переправою через

Дніпро. Але цьому плану не судилося збутися.

Влітку 1845 року Трахтемирів відвідав Тарас Шевченко. У

вірші «Сон» поет звертається до лукавих володарів, котрі

довели райські місця до розорення, розтоптали і права

народу, й історію. Т.Шевченко заповідає відродити

історичний Трахтемирів.

Цей заповідний край не раз стояв на порозі смерті й

воскресіння в наш час. Проекти народжувалися та йшли в

небуття, не приносячи змін. Недавно справді

затверджувалося: оскільки історичне середовище

деформоване, Трахтемирів не має шансів на відновлення

заповідної зони. Тобто нехай будуть тут мисливські угіддя

й дачні кооперативи. Була й така думка: залишити частину

канівських гір у здичавілому вигляді як пам’ятник природи

й археології.

Настав, нарешті, час, який уже не дає права відвертатися

від Трахтемирова. Хоча досі бракує сил, аби достойно

розпорядитися всім, що маємо.

Особливо цінними в історико-культурній спадщині

Трахтемирова є: стоянка епохи мустьє (120—130 тис. років);

городище VII—VI століття до н.е., це один із найбільших

політичних центрів місцевих племен скіфського часу на

Правобережній Україні; могильник на Батуриній горі біля

села Зарубинці, який дав назву слов’янській археологічній

культурі рубежу нашої ери — зарубинецькій; літописне місто

Заруб XII—XIII століття) і Зарубський монастир — один із

найбільших на Русі церковно-культурних центрів;

Трахтемирівський козацький монастир і власне Трахтемирів,

як перша козацька столиця в XVI—XVII століттях.

ПЕРЕДІСТОРІЯ НОВОЇ ЕРИ

Новим статусом Трахтемирівський заповідник зобов’язаний

депутатам Черкаської облради попереднього скликання й

особливо нинішнім. Вони тепер назавжди ввійдуть в історію

України, навіть якщо більше не приймуть жодного рішення. З

доброї депутатської волі державний історико-культурний

заповідник «Трахтемирів» вдалося «пристроїти» в хороші

руки екс-глави НАК «Нафтогаз України» Ігоря Бакая. З його

ім’ям пов’язана діяльність АТЗТ «АЕО «Трахтемирів». Новому

Хазяїну та його фірмі заповідну територію вже передали в

постійне користування.

Процес депутатської участі в трахтемирівській епопеї

вклався в дворічний термін. За рішенням Черкаської

обласної ради «Про зміни до рішення обласної ради від

05.06.1997 №12-5 «Про закріплення мисливських угідь» від

26.12.1997 № 14-5 — приписне мисливське господарство

«Трахтемирівське», розташоване на території Григорівської

сільради, було вилучено з користування УТМР Черкаської

області й закріплено за АТЗТ «Трахтемирів». Єдине «мудре

рішення» мотивоване тим, що нова комерційна структура на

терені державного заповідника «Трахтемирів» займатиметься

відтворенням й охороною тваринного світу.

Схоже, іншого виходу в черкаських депутатів не було, й

одного цього аргументу цілком вистачило. Розвиток

заповідника в заповіднику починався дуже тихо.

1999 року депутати повертаються до цієї проблеми. АТЗТ

«Трахтемирів» повідомляє про наміри створити регіональний

ландшафтний парк. У цьому зв’язку й було підготовлено

матеріали про передачу бізнес-структурі — у постійне

користування для ведення лісового господарства — земель

держлісфонду в межах мисливського господарства

«Трахтемирівське». Сесія облради приймає й це рішення!

Працівники «Черкасилісу», котрі досі перебувають у шоку

від такого рішення, визнають за краще ніяк його не

коментувати.

І нарешті 26.02.2000 р. депутати Черкаської облради цілком

послідовно голосують «за» органі- зацію регіонального

ландшафтного парку «Трахтемирів» місцевого значення, де

фундатором те ж таки АТЗТ «АЕО «Трахтемирів» із Києва.

Сесія облради приймає до відома, що РЛП «Трахтемирів» буде

організовано в межах території, зарезервованої рішенням

облвиконкому від 19.06.1986 р. «Про оголошення заповідної

території «Трахтемирів», а також від 02.08.1989 р. №159

«Про розширення меж заповідної території «Трахтемирів», а

також на території, де створено державний історико-

культурний заповідник «Трахтемирів», — відповідно до

постанови Кабінету міністрів України від 01.07.1994 р.

№446 і рішення облвиконкому від 09.08.1994 р. №3.

Рішення ухвалили, але постанову Кабміну щодо Трахтемирова

ніхто не скасовував. Просто статус держзаповідника тепер

не має оновленого законодавчого забезпечення на відміну

від статусу регіонального ландшафтного парку.

Те, що сталося, не було потрясінням. Заповіднику справді

потрібен господар і гроші, цивілізований варіант

подальшого розвитку. До того ж, у межах державного

історико-культурного заповідника «Трахтемирів» чимало

занедбаних вимираючих сіл. Було б злочином не помічати

цього й не діяти. А тут — здавалося б, добру справу люди

задумали...

Правда, порівняно легко справа робилася, враховуючи

прецедент першопрохідників у створенні приватного

заповідника. Ясна річ, тепер складно з’ясувати, наскільки

збігається початкова ідея з результатом її втілення.

Законодавчо-правову оцінку заходу тихо зам’яли. А тепер

можна говорити, що закони не встигають за розвитком подій.

Тобто «що хочу, те роблю» — теж правильно. Немає

визначеності й у тому, що вважати в історико-культурній

спадщині Трахтемирова приватною власністю, а що —

загальнонаціональною. На жаль, цілий ряд випадкових

недоглядів вишиковується в тенденцію. Проте правила гри в

Трахтемирові рано чи пізно повинні стати відкритими.

Ліквідація в сучасній його історії тіньових моментів

відповідає загальнодержавним інтересам, а не тільки групі

черкащан. Свого часу громадську пильність приспали наївним

самонавіюванням: загальнонаціональне надбання — неможливо

ні сховати, ні вкрасти, ні продати. Це була помилка. Його

можна розділити на зони й перетворити на своєрідні

малодоступні резервації. Вражені відвідувачі Трахтемирова

дивувалися: а якщо подібні метаморфози з легкої

депутатської руки відбудуться в Холодному Яру чи в

Софіївському дендропарку? Адже тоді й там не можна буде

кроку ступити без дозволу Хазяїна, а либонь він має право

загалом усе заборонити.

З’ясувалося, що в процесі передачі заповідних територій

комерційній структурі поставали питання. Зокрема

Управління містобудування й архітектури Черкаської

облдержадміністрації зверталося з офіційним запитом у

різноманітні інстанції з приводу створення РЛП

«Трахтемирів». Ухвала депутатів облради абсолютно не

передбачала регулювання відносин між комерційною

структурою та місцевою владою. Також не розглядалося

питання про співіснування та взаємодію двох об’єктів на

одному й тому самому місці: АТЗТ «Трахтемирів» і

державного історико-культурного заповідника «Трахтемирів».

Арбітрами мали бути Українське товариство охорони пам’

ятників історії та культури, Інститут археології НАН

України, Міністерство культури й мистецтв України, відділ

охорони культурної спадщини, Держбуд України, Управління

охорони й реставрації пам’ятників містобудування й

архітектури, студія неординарного проектування Міжнародної

академії архітектури. До цих інстанцій зверталися з

проханням — дати законодавчо-правову оцінку того, як

повинен функціонувати новий регіональний ландшафтний парк,

створений комерційною структурою, — на всій території вже

існуючого державного історико-культурного заповідника.

Згадують, що одержати однозначну відповідь було складно.

Як окремі особи, так і цілі інстанції змінювали свою

позицію на ходу. Відомий академік НАН, директор інституту

археології, а нині голова Українського товариства охорони

пам’яток історії та культури, народний депутат України

П.Толочко відповів: «Ні!» Тобто не можна так робити, з

огляду на унікальність заповідної території, її

насиченість видатними пам’ятниками історико-культурної

спадщини державного значення, його слабкої захищеності в

нових умовах — при передачі приватному підприємству... А

через певний час шановний П.Толочко надіслав ще одну

відповідь, де стверджувалося цілком протилежне — стосовно

АТЗТ «Трахтемирів». Коментарі зайві.

У результаті виявилося, що немає сили, спроможної обмежити

олігархічні апетити. Самі по собі олігархи теж ще не

навчилися поважати себе й суспільство настільки, щоб гідно

входити в історію. Тож усі зусилля дійових осіб і

виконавців волі Хазяїна — реалізувалися поки що у

створенні Маєтку.

Недавні його відвідувачі, котрі представляють різноманітні

партії, рухи та об’єднання, а також громадські

організації, і просто громадяни України збираються

звернутися до Президента, парламенту й уряду за підтримкою

та допомогою в розв’язанні трахтемирівських проблем.

Хотілося б знати: чи можуть бути надалі доступними для

громадян України державні заповідники? Хоча навряд чи на

цей поїзд є квиток назад. Але ж не визнавати нормою

викопані зі стародавніх могил хрести для розчищення місця

під будівництво басейну й вертолітного майданчику?

Безумовно, є позитивні моменти в діяльності АТЗТ на

території Трахтемирова. Сюди вкладається багато грошей і

багато праці. Основна «чеснота» Хазяїна Маєтку в тому, що

гроші витрачаються не у Швейцарії, а в Україні. Але

запитувати, слово чесні, ніяково — скільки ж коштує

придбання заповідної території площею в одинадцять тисяч

гектарів у постійне користування. Хоча депутати, можливо,

знають, але не кажуть. На запитання до директора АЕО

«Трахтемирів» О.Сіренка про плани та про те, скільки

приблизно передбачається вкласти в облаштування

регіонального ландшафтного парку, почули дивовижну

відповідь. По-перше, цілковите нерозуміння, про що

йдеться, а по-друге — «як можна говорити про кошторис і

витрати, коли ще навіть печатки немає у фірми!..» — Питань

немає! Цікавість можна, звичайно, подолати. Важче —

сприймати Трахтемирів як тіньову структуру.

ЯК ВХОДЯТЬ У НОВУ ІСТОРІЮ ТРАХТЕМИРОВА. ЕПІЛОГ

Капітальне будівництво, як ми переконалися, давно йде в

Маєтку на повну котушку. Директор АЕО «Трахтемирів»

О.Сіренко цим пишається, задоволені й робітники, котрі

мають роботу. Тут будуються дев’ять членів

Трахтемирівського кооперативу з пролетарською назвою

«Ентузіаст». Погано, що в Маєтку немає проекту на

будівництво.

Замість проекту управління містобудування й архітектури

Черкаської облдержадміністрації має інформацію від

керівництва РПЛ «Трахтемирів». Мовляв, буде, чекайте,

розробляється...

Тобто можна, звісно, припустити, що будуватися в

заповіднику без проекту теоретично протизаконно. Але

запитати про це в Маєтку — практично немає з кого.

Само собою зрозуміло, що й земельна реформа в

Трахтемирівських краях іде випереджаючими темпами. Але

населення не встигає збагнути різницю між

землекористуванням і приватною власністю на землю.

Подейкують, що вона дуже велика.

З приходом нового Хазяїна, у жителів сусідніх із Маєтком

сіл загострилися паливно-енергетичні проблеми. Раніше люди

трішки полегшували собі життя, збираючи на зиму сухі дрова

та хмиз у лісі. Усе, суворо тепер із цим. Кажуть, що й

походи за грибами-ягодами в хазяйський ліс теж заборонені.

Залишали ми Трахтемирів без ілюзій. На прощання

журналістам вручили по рекламному проспекту Регіонального

ландшафтного парку, де вказано, що цей «перший (і поки що

єдиний створений в Україні) недержавний заповідник,

офіційно почав свою діяльність 15 травня 2000 року».

Вступне слово містить і цілком зворушливу інформацію про

голову правління АТЗТ «АЕО «Трахтемирів» Андрія

Слоневського: «У результаті спеціальних досліджень на

території парку було виявлено близько 70 регіонально

рідкісних видів, занесених у Червону книгу. Зокрема

відкрито новий вид гриба роду Гельвела, що дістав назву

«Зморшок Слоневського».

Господи, ну про що ще можна мріяти! Але «Зморшок...»

(імені самого Хазяїна Маєтку!), мабуть, продовжують

шукати. Віриться, що його неодмінно знайдуть. Інакше

навіщо це все було розкручувати!

Перед виходом із Маєтку суворий єгер запропонував

послухати вірші. Той самий єгер, що грізно «шикував» нас

спочатку і завзято «виховував» на маршруті. Ми неласкаво

відмовлялися. Мовляв, вірші не полюбляємо, краще

заспівайте що-небудь «із Шури», під настрій. Але слухати

нам довелося все-таки вірші його власного виробництва.

Вони були про славнозвісну історію Трахтемирова, про

шанування нових господарів і про вдячність до них за те,

що прийшли й дали людям роботу. Також у вірші було

побажання, щоб у Трахтемирів не приїжджали ті, хто

відриває господарів від справ і заважають. У віршах

звучали реальні імена господарів Маєтку!

…І душа моя здригнулася. Та Господь із ним, із цим

Трахтемировом. Кому, зрештою, він потрібен?!

А ще через годину, їдучи назад, ми зупинились у Великому

Букрині біля госпдвору запитати дорогу. На подвір’ї

складувалася величезна кількість сітки-рабиці, робітники

монтували її. Як згодом з’ясувалося, АТЗТ «АЕО

«Трахтемирів» справді придбало 20 кілометрів металевої

сітки. Для оточення хазяйської території з боку суходолу

її вистачить, тож невдовзі всі 11 тисяч гектарів буде

огороджено. Та ще коли вишок із дозором додати — муха не

пролетить!

…Перша і, мабуть, остання екскурсія в заповідний край

завершувалася. Прощавай, Трахтемирів! Здрастуй, Маєток.


Copyright © 1994-2009. «Дзеркало тижня»

http://www.dt.ua/3000/3150/28421/


Создан 29 апр 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page