Кубанський ватажок Холодного Яру Федір Уваров

 
 

Кубанський ватажок Холодного Яру Федір Уваров




Роман КОВАЛЬ
КОЛИ КУЛІ СПІВАЛИ
Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу

Кубанський ватажок Холодного Яру Федір Уваров

В Армії Української Народної Республіки та в повстанських загонах відбувало службу багато кубанців, деякі з них досягли досить високого становища. Зокрема, Віктор Павленко та Кость Смовський дослужилися до звання генерал-хорунжого Армії УНР. Федір Уваров відомий як військовий отаман Холодного Яру. Його державним ідеалом була незалежна Україна разом із Кубанню. За цю ідею він боровся, за неї він і загинув...
В українську історію кубанець Уваров увірвався на своєму коні навесні 1919 року під час повстання, яке 7 травня Універсалом проголосив у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) Головний отаман Херсонщини і Таврії Матвій Григор’єв.
“Народе український! Народе змучений!.. – говорилося в Універсалі. – Тобі насильницьки нав’язують комуну, чрезвичайку й комісарів із Московської “обжорки”... Народе український! Бери владу в свої руки. Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії... Геть політичних спекулянтів! Геть насильство справа, геть насильство зліва! Хай живе влада народу України!.. Борітеся – поборете!..”1
Гаслами повстання стали: “Геть ЧК!” і “Вся влада Радам, але не партіям”.
Повстання Григор’єва розгорталося надзвичайно успішно: за кілька днів було звільнено Катеринослав, Черкаси, Миколаїв, Херсон, Кременчук, станцію Бобринську, Новомиргород, Долгинцеве... За наказом отамана Григор’єва у визволених містах скликалися з’їзди Рад, які своїми рішеннями утверджували нову владу.
Успіхи отамана вражали: за кілька днів повстання охопило Херсонську, Катеринославську, Подільську, частини Київської та Полтавської губерній. За якийсь тиждень-півтора, окрім вже названих міст, повстанці звільнили Кривий Ріг, Олександрівськ, Олександрію, Чигирин, Цвіткове, Трепівку, Хирівку, Корсунь, Знам’янку, Помічну, П’ятихатки, Кобеляки, Нижньодніпровськ, Могилів, Шполу, Гайсин, Христинівку, Вінницю, Медвин, Золотоношу та сотні, а можливо, тисячі інших містечок і сіл.
Комісар 2-ї совєтської армії Вишневецький у травні 1919 року зазначав, що населення ставиться зі співчуттям до повстанців. “Селяни забезпечували Григор’єва продовольством і добровільно приносили йому тисячі пудів хліба, – писав комісар. – Бажаючих вступити в лави війська Григор’єва було стільки, що у нього не вистачало зброї. Села зустрічали (червоні) загони рушничним і кулеметним вогнем... Головний лозунг Григор’єва – геть ЧК – зустрічає відгук... по всій території України. Красна армія... безперечно приєднується до цього гасла”2.
У повстанні відіграв значну роль і григор’євський командир, колишній осавул Кубанського війська Федір Уваров. Його частина визволила від більшовицької влади кілька міст і станцій... Відділ колишнього штабс-ротмістра царської армії Уварова нараховував до тисячі чоловік. До нього козаки йшли з охотою, адже кубанець був надзвичайно відважний і розумний командир.
8 травня 1919 року він видав відозву до червоноармійців і селян, у якій з’ясовував свої політичні настрої. Уваров стверджував, що разом з отаманом Григор’євим є противником комуни, але вони не йшли і не йдуть проти радянської влади. “Все, що вам говорять комуністи... про отаманів партизанських загонів, – брехня, яку поширюють зі злими намірами... Отаман Григор’єв – не “Пан Гетьман”, його помічники – не “Гетьманські міністри”, а люди, які щиро люблять свій народ і бажають тільки хорошого людського незалежного життя... Нам не потрібні люди, які прагнуть влади заради власної вигоди, нехай своєю країною управляє сам народ через виборних, чесних громадян, яким дорога батьківщина і спокій народу. Ось чого хочуть григор’євські загони”3.
Відділ особливого призначення Уварова посувався залізницею Знам’янка – Цвіткове. Зайнявши Бобринську, він розпочав наступ на Черкаси, відбираючи у більшовиків станцію за станцією. 15 травня спочатку панцирний потяг Уварова, а потім і весь відділ повели наступ на Черкаси. Повітове місто боронили 1-й і 2-й совєтські полки і 1-й комуністичний батальйон.
Близько 200 шабель добірної кінноти хороброго кубанця, обійшовши глибоким маневром червоних, несподівано увірвалися до Черкас. У місті піднялася страшна паніка... З представників окупаційної влади мало кому вдалося втекти. 1-й комуністичний батальйон кинувся тікати до лісу. Та не добіг – уварівська кіннота вирубала його майже вщент. 1-й совєтський полк, який відступав до мостів, теж було розбито. А 2-й полк, сформований із насильно мобілізованих українських селян, частково розбігся, а частково приєднався до повстанців4.
А ось як описував цей день комісар 2-ї бригади Дніпровської військової флотилії Грибан: “…Чрезвычайка, военком и исполком спешно эвакуировались. В городе большое волнение. Наши части в панике стали бежать на окраину города к стратегическому и железнодорожному мостам. Незначительные части григорьевцев, отрезав левый фланг наших частей, произвели страшную панику в городе. С левого фланга убежали только кавалерия и часть пехоты, правый же фланг выкинул белый флаг и сдался целиком… По стратегическому мосту в карьер мчится кавалерия и бежит пехота, не оказывая никакого сопротивления. По железнодорожному мосту сначала бегали люди, а потом полным ходом прошли три наших броневых поезда, тоже без сопротивления… С наступлением темноты наши суда вынуждены были отойти…”5
Захопивши місто, отаман Уваров утримував його близько тижня. “За цей час до його відділу прилучилося багато шкільної молоді і місцевого населення, – згадував начальник кулеметної чоти повстанського загону Сергій Полікша. – Відділ збільшився до півтори тисячі чоловік, мав 24 кулемети і декілька гармат на потягах”6.
За цей час червоні, підтягнувши сили, декілька разів намагалися наступати на Черкаси з лівого берега Дніпра, але їхні атаки відбивали. З уварівців особливою відвагою відзначилася група моряків-чорноморців, які з кулеметами боронили міст через Дніпро. Коли повстанці стали відходити в напрямку Бобринської, моряки залишилися стримувати ворога. Всі вони загинули...
Діставшись бронепотягом до станції Білозір’я, Уваров довідався, що далі залізнична лінія захоплена більшовиками. Тоді він наказав залишити потяги, попсувавши гармати. Взявши на підводи кулемети, отаман повів козаків на Чигирин. По дорозі їх наздогнав невеликий Смілянський кінний повстанський загін під командою сотника Ліхарева. Цей відділ як окрему сотню прилучили до кінноти Уварова.
До Чигирина підійшли непомітно з боку Піщаних кучугурів, що за Тясмином. Стрімкою атакою кінноти захопили міст і зненацька увірвалися до колишньої гетьманської столиці. В місті в той час стояв червоний Чигиринський полк під командою Свирида Коцура. Коцурівці не встигли приготуватися до бою і залишили місто.
У Чигирині відділ Уварова стояв два тижні. Населення міста, де було багато свідомої української інтелігенції, ставилося до повстанців прихильно. І не дивно – адже в Чигирині запанував зразковий порядок. До слова сказати, за наказом Уварова було розстріляно двох повстанців, яких піймали на грабунку.
Відділ кубанця виглядав як регулярна частина, козацтво відзначалося дисципліною. Цікава деталь: всі кулеметники загону були одягнуті в німецькі сталеві шоломи.
Вечорами в Чигирині грав духовий оркестр повстанців, сформований із добровольців-студентів черкаської гімназії.
Коли більшовики підтягнули до Чигирина сили, Уваров вирішив відвести свій відділ в околиці Холодного Яру, де безроздільно панував отаман Василь Чучупак. Дійшли до Медведівки. “Пересуватись далі не можна було, не порозумівшись із місцевою повстанською владою, – згадував учасник подій Сергій Полікша. – В Медведівці зібралась нарада, на яку приїхали представники Холодного Яру з отаманом (Василем) Чучупакою. Спочатку виникла суперечка, бо ні один з отаманів не хотів признати іншого старшим”7.
Постійний відділ Василя Чучупака був менший: близько 400 козаків, але він та його брати мали величезний авторитет серед місцевого населення, “яке майже все було озброєне і добре зорганізоване”8. Тож для Василя Чучупака не становило проблем у будь-який момент різко збільшити чисельність полку гайдамаків Холодного Яру. Та він мав лише чин прапорщика (за іншими даними – поручника), а Уваров був штабс-ротмістром царської армії.
Нарешті знайшли компроміс: Федір Уваров став військовим отаманом Холодного Яру – йому підпорядкувався й постійний холодноярський загін, а Василь Чучупак залишився отаманом місцевості з правом вирішального голосу “в справах боротьби”. На нього покладалася і мобілізація місцевого населення – в разі потреби9.
“Ідейного розходження між обома отаманами не було, – свідчив Сергій Полікша, – бо Чучупак боровся за незалежність України, а Уваров, хоч і не зовсім чисто балакав по-українськи, ставив за ціль боротьби незалежну українську державу вкупі з Кубанню”10.
Відділ Уварова перейшов до Мотриного монастиря в Холодному Яру. Для полегшення постачання частину козаків було розташовано в Мельниках і Медведівці. Дві сотні піхоти і кулеметна чота Сергія Полікши розмістилися в Головківці. “Мушу зазначити, – писав пізніше він, – що такого приятного і турботливого відношення населення, як в районі Холодного Яру, я ні до того часу, ні опісля не зустрічав. На Зелені свята школу, в якій я стояв із кулеметниками, буквально заатакували жінки і дівчата, які понаносили і печеного і вареного – найкращого, що було в них самих. Козаків, частуючи, три дні перетягали з хати до хати”11.
Незабаром відділ Уварова бився за села Стару і Нову Осоту. Після впертої бійки москалів відігнали до Олександрівки, де вони сховалися під прикриття бронепотягів. У цьому бою загинув заступник отамана Уварова. На жаль, прізвище його не збереглося. Відомо лише, що він був галичанином.
На нараді штабу, в якій взяли участь представники уряду УНР, постановили, що Уваров зі своїм відділом спробує пробитися через кордон червоних частин, які оточили Холодний Яр, і піде на з’єднання з отаманом Юрком Тютюнником, а Василь Чучупак залишиться боронити місцевість.
З Уваровим виступило близько двохсот кінних і чотириста піших козаків. Треба було перейти контрольовану більшовиками залізницю. Тому наступного дня удосвіта відділ розпочав наступ на станцію Райгород. Але сили червоних виявилися більшими, ніж сподівався отаман, до того ж 5-й і 6-й совєтські полки зайняли вигідну позицію вздовж залізничного тору. Їх прикривали гарматним вогнем два панцирних потяги.
Бій почався на світанку і не вгавав до полудня. Перемога вже посміхалася повстанцям. Уваров на чолі кінноти атакував на правому крилі панцирники. Побоюючись, що кавалерія зірве позаду них колію, бронепотяги почали втікати, а повстанська кіннота, несподівано з’явившись позаду ворожої піхоти, наробила страшенної паніки. А піші козаки Уварова вже наблизилися до станції. Здавалось, перемога буде за нами. Та з боку Бобринської несподівано вигулькнуло три сотні червоної кінноти... Вони й вирішили долю бою: ворожі панцирники, побачивши, що ситуація змінилася, перейшли в контрнаступ і накрили гарматним та кулеметним вогнем повстанців.
Відділ кубанця виявився розірваним: піхота і кіннота опинилися по різні боки залізниці. Сильний вогонь не дав можливості кінному відділові Уварова допомогти своїй піхоті. Повстанська кіннота все ж вирвалася з оточення, а піші частини, вистрілявши набої, змушені були скласти зброю...
Розстрілявши кільканадцять повстанців, напевно старшин, москалі решту полонених завантажили у вагони і відправили до Києва. Серед них виявився і командир кулеметної чоти повстанців Сергій Полікша. Вже у Києві, перебуваючи в таборі, він чув, що боротьба в Холодному Яру продовжується і “що Уваров знову оперує там зі своїм загоном”. Втікши з полону і потрапивши на рідну Черкащину, Полікша довідався, що Уваров надзвичайно сміливим наскоком, з однією тільки кіннотою, ще раз зайняв Черкаси. Чув він, що невдовзі після визволення Черкас кубанець загинув у бою проти більшовиків неподалік Знам’янки. А ось селянин із с. Худоліївка Чигиринського повіту Данило Удовицький стверджував, що Уваров загинув у с. Раківці. Отаман нібито з кількома козаками приїхав поквитатися зі зрадником, колишнім бійцем їхнього загону Калеником Олексійовичем Герасименком. Але пістолет Уварова дав осічку, і Каленик, скориставшись цим, застрелив отамана з рушниці12.
На жаль, інших джерел про кубанця Уварова віднайти поки що не вдалося. Тим ціннішими виглядають спогади Сергія Полікші, який зберіг для наступних поколінь пам’ять про відчайдушного кубанського осавула, талановитого повстанського ватажка Уварова, що став для нас уособленням мрії про Соборну Україну.
___________
1 Белаш А., Белаш В. Дороги Нестора Махно. – Киев: РВЦ “Проза”, 1993. – С. 183 – 184.
2 Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне. – Москва – Ленинград: Государственное военное издательство, 1933. – Т. 4. – С. 258 – 259.
3 Товарищи красноармейцы и селяне. Відозва штабу бойового загону особливого призначення отамана Федора Уварова, травень 1919 р. ДАЧО, р-529, оп. 1, спр. 22, арк. 227.
4 Полікша С. Кубанець Уварів – отаман Холодного Яру в 1919 році // Героїзм і трагедія Холодного Яру. – Київ: Незборима нація, 1996. – С. 60.
5 Антонов-Овсеенко В. Вказана праця. – С. 233– 234.
6 Полікша С. Вказана праця. – С. 60.
7 Там само – С. 61.
8 Там само.
9 Там само.
10 Там само.
11 Там само. – С. 63.
12 Авторські польові дослідження Юрія Ляшка. – Записано від Удовицького Данила Явдокимовича, 1912 р. н., в с. Худоліївка Чигиринського району Черкаської області 6 травня 1996 року.


Создан 25 апр 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page