РЕХВОРМИ ЛИКУРҐА; Рабовласницька держава в Спарті

 
 

РЕХВОРМИ ЛИКУРҐА; Рабовласницька держава в Спарті

роботи про Спарту, суб



РЕхвЕРАТ ЧИГИРИНА ОЛЕКСІЯ

ВСТУП.

ЛИКУРҐ (LYKURGOS),

Леґендарний спартанський законодавець (9 – 8 сторіччя до нашої ери) (Давня Греція). Свідчення про життя Ликурґа різноманітні та суперечливі. Грецькі автори 5- 4 століття до нашої ери приписують Ликурґу утвір інститутів спартанського суспільного та державного устрою, дійсне створення яких було результатом довгого гісторичного процесу переходу від первісного ладу до класового суспільства. Ликурґу приписують розділ Лаконських земель з прикріпленими ілотами на рівні ділянки для спартитатів і дрібнішими для периєків, створення ради старійшин (герусії), народніх зборів (апели), введення товариств, трапез, суворих метод виховання дітей і так далі. Під гаслом відтворити лад Ликурґа проводились 3 віку до нашої ери рехворми царів Агиса IV та Клеомена III. В Спарті існував особливий культ Ликурґа.

УТВІР СПАРТАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Місто Спарта було засноване Х ст. до н. е. на лівому березі р. Еврот. Сусіди називали його Лакедемон. В архаїчну епоху, до початку VII ст. до н. е., спартанська громада перебувала в стадії військової демократії й розвивалась, як і инші дорійські племінні утвори. В кожній із трьох її хвил були свій базилій, народні збори, рада старійшин.

Держава Спарта займала територію, що лежала на півдні півострова Пелопонес, але поступово спартанці захопили всю Лаконику. Корінне населення, ахейці, опинилися під владою спартан­ців. Верхівка місцевих мешканців злилася з родовою знаттю спар­танців, увійшла до громади переможців. Завоювання Лаконії су­проводжувалося масовим пограбунком корінного населення.

Поява приватної власности на землю й рабів сприяла процесу класотворення. Поділ мешканців за родами, хвилами поступово за­мінявся на територійний. Утворилося п'ять країв. Спартан­ські села з центрів родових громад перетворювалися на дрібні административні центри. Розбагатіла знать зі спартанців і ахейців, здобуваючи щоразу нове майно у вигляді землі, худоби, грошей, пере­творювалась на панівний стан. Розвиток крамно-грошових стосунків створив ґрунт для закабалення й експлуатації громадників. Процес класотворення й хвормування держави тут перебігав так само, як і в Атенах до Солонових рехворм. Одначе ситуація ускладню­валась аграрним перенаселенням. У VII ст. до н. е. нестача родю­чих земель стала відчуватися особливо помітно.

Почалися війни з метою захопити Месенію, що лежала в центрі півострова. В результаті першої та другої месенських війн під владою Спарти опинилася дуже велика територія з численним населенням: 200 тис. рабів-ілотів; 32 тис. периєків (особисто вільних, але позбавлених политичних прав); 10 тис. спартитів (чоловіків-воїнів).

Розбагатіла спартанська знать стала ігнорувати колишні зви­чаї й традиції, її самоправність набула широких вимірів. Де­мос та аристократія відокремились і протистояли одне одному. Спартанська громада була на межі руїни, легендарний Ликурґ охарактеризував її як «хворе тіло, вражене всілякими хворобами».

Спартанці в Месенії уярмили населення, більшість якого на­лежало до дорійців. Переможці й переможені говорили однією мо­вою, мали одну релиґію. Перебуваючи в меншості, в оточенні численного населення, яке ненавиділо поневолювачів, спартан­ці жили в постійному страху, майже ніколи не знімали військові обладунки, не розлучалися зі зброєю. Наслідками військових успі­хів здебільшого користувалася знать. У VII ст. до н. е., щоб від­вернути невдоволення простих спартанців, вона пішла на прове­дення в державі серії радикальних перетворень. Керівники Спар­ти кілька разів зверталися по допомогу й пораду до Ликурґа, який обіймав посаду царевого опікуна. Він був особисто знайо­мий з Гомером, мав славу неперевершеного державного діяча й организатора.

ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ

хвормально найвищим орґаном державної влади вважалися народ­ні збори (апела), які ухвалювали закони й обирали посадових осіб. Одначе після рехворм Лкурґа вони перестали самостійно розроб­ляти закони й навіть утратили право законодавчої ініціятиви. Ви­ступати на зборах могли лише найвищі посадові особи — царі, ехвори, геронти. Рядовим громадянам це заборонялося. Апела могла ухвалити або відхилити пропонований їй законопроєкт. Резуль­тати голосування визначали призначені «обліковці» на слух. Цей спосіб підрахунку голосів ще античні автори вважали примітив­ним. Якщо збори ухвалювали неправильне рішення з погляду ца­рів і геронтів, їх дозволяли розпустити, а ухвалу скасувати. Ухвалені на зборах закони не дозволяли обнародувати.

Таким чином, народні збори у Спарті впродовж декількох сто­літь відігравали пасивну ролю. Одначе включення Спарти в бороть­бу за першість серед грецьких держав мало своїм наслідком ожив­лення апели. Наприкінці IV ст. до н. е. всі важливі рішення ста­ли увалювати лише народніми зборами.

Важливе місце в системі державних закладів посідала рада старійшин (герусія). Цей реликт родового суспільства в инших по­лісах було скасовано ще в стародавні часи. До складу герусії довічно народні збори обирали громадян не молодших за 60 років з числа очільників знатних сімей. До герусії входили два царі і 28 геронтів. Вони попередньо обговорювали проєкти законів і ухвал. Герусія була головним судом по дер­жавних справах і тяжких криминальних злочинах. За її вимогою й наполяганням могли скинути царів. Геронти нікому не підкорялися й ні перед ким не звітувалися.

Найбільша влада зосереджувалася в руках ехворів. Вони скла­дали колегію з 5 осіб, яку щороку обирали народні збо­ри за рекомендацією герусії. Ехвором міг стати будь-який спар­танець. Ім'ям першого ехвора називався рік. Колегія ехворів хвактично володіла найвищою владою в країні, аж до права суду над царями і членами ради старійшин, відала всіма питаннями внут­рішньої й зовнішньої политики, скарбницею. Практично вони були не підзвітні навіть геронтам. Ехвори стежили за вихованням молодого покоління в агелах, спостерігали за поведінкою, мо­ральністю спартанців у побуті, під час сиситій, в ґимнасіях, були присутніми на військових вишколах. Вони мали своїх інхвормато­рів, їм підпорядковувалися гармости, в їхніх руках пе­ребували озброєні піші й кіннотні загони, а також особливий кор­пус із трьохсот вершників. Державних посадовців звали ага-турами.

Аристотель відзначав, що через бідність ехвори піддавалися підкупу. Вони підтримували інтриги й розлади між царями, у ви­падку відсутности в царя чоловічих нащадків самі підшукували йому нову дружину. Один раз на вісім років ехвори робили астро­логичні розрахунки і якщо розміщення зірок здавалося їм неспри­ятливим, це було приводом для них добиватися усунення неба­жаних їм царів.

Ехвори головували на засіданнях ради старійшин, особливо в тих випадках, коли герусія виконувала ролю найвищого суду. Во­ни могли притягти до суду геронтів, царів, накласти на них штрахв, до їхніх повноважень уходив розгляд скарг і позовів з майнових суперечок громадян. Ехвори захопили владу в Спарті не одразу, спочатку як контрольний орган вони повинні були спо­стерігати за діями царів, обмежувати їхній вплив на державні справи й лише з часом відтіснили на другий план царів і раду ста­рійшин.

Наявність у Спарті не одного, а двох царів було результатом об'єднання верхівки ахійської та дорійської старшини. Царський титул передавано у спадок по чоловічій линії. Царі мали великі маєтки. Вони брали участь у спільних трапезах спартанців. Раз у дев'ять років вони проходили религійні випробування.

У мирний час царі виконували хвункції жерців. Вони розгляда­ли судові справи з питань шлюбно-сімейного права, спадщини, всиновлення. Під час військових походів, коли царів оголошувано командувачами, їхня влада була абсолютною. Однак і тут ехвори спостерігали за їхніми діями, керували поділом військової пожи­ви. За прорахунки в командуванні чи инші упущення ехвори могли притягти царя до судової відповідальности. Щомісяця царі да­вали клятву ехворам і геронтам дотримуватися законів і звичаїв країни. Спарта була закритою державою. Купцям заборонялося за­возити до неї свої товари. Приїзд посла супроводжувано складни­ми попередніми узгодженнями.

За хвормою организації влади, суспільним ладом Спарта посі­дає особливе місце серед давньогрецьких полисів. "Низький" рівень техники, "вкрай відстала" економика, "обтяжена пережитками родо­вого ладу", постійний страх перед можливим повстанням ілотів обумовили створення системи закладів та інститутів, покликаних зберегти, зміцнити корпус повноправних спартанців. Відоме «спартанське виховання» являло собою могутній засіб обробку гро­мадської думки, що позначилося на всьому життєвому устрої спартиятів, вплинуло на їхню культуру і психологію. Воно доповнюва­лося свідомим ізоляцйонизмом і насаджуваною ксенохвобією.

За зовнішніми ознаками Спарта — монархія, бо на чолі держави стояли два царі. Та що влада хвактично належала ехворам і раді старійшин, то Спартанська держава була різнови­дом античної олигархії.

"Закостеніла", архаїчна влада Спарти, її ... політичний лад мали своїм наслідком економичний і культурний занепад. В гіс­торії Спарти не було відомих науковців, скульпторів, письменни­ків. Прославилися лише полководці.

Кожна нова військова перемога Спарти ослаблювала її, при­множувала кількість удів і сиріт. Відомий гісторик хвукидид (460—400 рр. до н. е.), який відвідав Спарту в останній чверті V ст. до н. е., виніс сумне враження. На хвоні розкоши й величи атенського будівництва віку Перикла Спарта здалася невиразним провінційним селищем.
http://www.refine.org.ua/pageid-1980-1.html






Рабовласницька держава в Спарті

•1. Виникнення держави

•2. Суспільний устрій

•3. Державний лад


1. Спарта, або Лакедемон, - старогрецький полис, місто-держава, в VI - I вв. що до н.е. займало південну частину Пелопонеса. Спартанська держава виникла IX в. до н. э., подібно до Атенського, в результаті синойкизма, злиття відособлених родових громад - ахейської, що мешкала на території Лаконики, й дорійської, що вдерлася з завоюванням.

У Спартанській державі склалося класове рабовласницьке суспільство, що зберегло пережитки первісного устрою й військову организацію суспільства. Утвердження соціяльного й политичного устрою Спарти традиція пов'язує з ім'ям законодавця Ликурґа.

2. Мешканці Спартанської держави поділялися на такі соціяльні групи:

•спартияти;

•гипомеєни;

•периєки;

•ілоти.

Политичними правами користувалися тільки спартияти. Всю землю в Спарті вважали власністю держави й її було поділено на ділянки (клери), передані повноправним громадянам, - спартиятам у спадкове користування без права відчуження і дроблення. Земельні наділи передавали разом з державними рабами, що оброблювали землю. Що спочатку ці наділи були рівними, то громаду спартиятів зазвичай іменували "громадою рівних". Закони Ликурґа мали за мету запобігати майновій дихверенціяції. Вони були спрямовані проти розкоши, забороняли спартиятам торгувати, мати в особистому користуванні золото і срібло. Згідно з цими законами спартияти зобов'язані були з семирічного віку майже до старости цілком віддаватися військовій справі. Пізніше серед спартиятів виникла майнова нерівність. Громадян, які не могли робити внески для организації суспільних трапез, виключали з числа рівних і вони переходили в розряд гипомеєнів. Периєки - колишнє корінне населення Спарти - були особисто вільними, але не мали политичних прав, хоча в иншому вони були правоспроможні: могли мати власність, здійснювати операції, мали військову повинність. У їхніх руках зосередилися ремество й торгівля, бо самі спартияти відповідно до законів Ликурґа з господарською діяльністю не працювали. З боку держави над периєками було встановлено нагляд, що його здійснювали спеціяльні посадові особи.

Представники переможених племен ставали державними рабами - ілотами. Вони не мали своєї землі, працювали на ділянці, наданій спартиятові від держави. Проте в ілотів було своє господарство і свої знаряддя виробництва. Ілоти платили панові данину, що дорівнювала 50% урожаю, отриманого з землі. Ілоти також відбували військову службу. Своє панування над ілотами спартияти підтримували методами терору. Ілотів могла відпустити на волю держава.

3. Найвищим органом влади в Спарті вважали Народні збори - апела, - хвактично позбавлені законодавчої влади, що не відігравали значної ролі в политичному житті країни. Вони скликалися за ухвалою посадових осіб. У зборах могли брати участь спартияти, що досягли 30-річного віку і зберегли свої наділи. Народні збори вирішували такі питання, як обрання посадових осіб, ухвали рішень у разі винику суперечки про вспадкування престолу, вибір розділу військового походу. Народні збори брали участь у законотворчій діяльності, вирішували питання війни й миру, союзу з иншими державами.

Збори не обговорювали законів: їх або схвалювали, або відкидали. Всі ухвали Народніх зборів були під контролем ради старійшин - герусії.

Державу очолювали два царі, які виконували хвункції військових вождів, були верховними жерцями, здійснювали судову владу. Проте їх повноваження були обмежені герусією, а потім колегією ехворів - найвищим контрольним органом, обраними Народніми зборами.

Колегія ехворів була органом спартанської олигархії, що керував усіма сторонами життя спартанського суспільства. Піднесення ехворів відбулося завдяки старшині, що побоювалася посилин царської влади. Ехворів було п'ять, вони щорічно обиралися від Народніх зборів із числа всіх громадян. Ехвори складали єдину колегію й виносили свої ухвали більшістю голосів. У компетенцію ехворів входили скличини й керівництво діяльністю герусії і Народніх зборів, в їхньому веденні були питання зовнішньої политики та внутрішнє врядування країною. В руках ехворів булазна цивильна юрисдикція. У своїй діяльності ехвори давали звіт тільки своїм наступникам. Безконтрольність ехворів, неможливість залучати їх до судової відповідальности призводили до зловживань їх своєю владою.

Радою старійшин (герусія) був орган влади, успадкований від родоплемінної организації.
Герусія складалася з 28 геронтів, довічно обираних від Народніх зборів із середовища найзначніших спартиятів, що досягли 60-річного віку. В герусію входили й обидва володарі. Спочатку герусія розглядала питання, що виносили на обговорення Народніх зборів, і тим самим спрямовувала їхню діяльність. З посиленням влади ехворів зменшувалося значення герусії.

http://dak-kuyz.info/?1._Predmet%2C_metodi%2C_periodizaciya_istorii_derzhavi_i_prava_zarubizhnih_krain:3._Istoriya_derzhavi_i_prava_zarubizhnih_krain_vivchaetmzsya_v_hronologichnih_ramkah_chotirmzoh_osnovnih_periodiv%3A:Ra


Создан 08 ноя 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page