Антін Головатий

 
 

Антін Головатий

З книги М. Мамчака "Фльотоводці України" Написано совково, але заради відомостей



Мирослав МАМЧАК

ХЛОТОВОДЦІ УКРАЇНИ

АНТОН ГОЛОВАТИЙ
кошовий отаман,
бригадир

Реляція генерал-аншепа Олександра Суворова хвельдмаршалові Г. Потьомкину була короткою й лаконичною: „Ура! Светлійший князь. У нас шебека 18-пуш. (пушечна. – Авт.), корабль – 60 пуш., не палит, окружен. Адмиральский корабль – 70 пуш. Спустил свой флаг. Наши на нем”.
Оце суто суворівське "наши на нем" дало змогу імперським гісторикам на довгі роки відібрати звитяжну перемогу козацької хлоти України над ескадрою турецького адмирала Ески-Гасана і приписати її Суворову.
Проте отим "нашим", що примусив О.Суворова 17 червня 1788 р. захоплено писати „ура”, був український хлотоводець Антон Головатий, який після важкого поранення кошового отамана Сидора Білого командував кінцевим етапом бою під Очаковом.
Постать Антона Головатого в гісторії козацької хлоти України є насправді легендарною. Доля порядкувала так, що йому, єдиному серед хлотоводців України, довелося пережити й гучну славу Січи, і трагедію її повторної руїни, відроджувати Військо Запорозьке під імператорським орлом та здобувати з ним славні перемоги на суші й морі, й, нарешті, після остаточного визволу від османської експансії рідної Причорноморії, вести своїх „извечных победителей над неприятелем” в чужі землі, на Кубань, і там заново стати біля джерел витвору Кубанського козачого війська.
Народився Антон Андрійович Головатий 1744 року в козацькій старшинській родині. Батько зміг дати сину непогану для того часу освіту, проте вважав, що завершити її син зможе лише на Січі, на козацькій службі.
Тож юного Антона в його неповні 13 років, записують до Кущівського куреня Підпільненської Січи. Тут з 1757 року, з навчання в січовій старшинській школі й розпочалися сходини Антона Головатого непростими щаблями козацької карієри.
Антон виявив неабиякі здібности як у військовій справі, так і в инших науках. Він мав литературний хист, писав вірші й пісні, гарно сам їх співав і добре грав на бандуру. Його голосом і піснями чарувалися царські вельможі, та й сама Катерина ІІ не раз просила Головатого зіграти їй на бандуру.
Високий, стрункий і вродливий, володіючи неабиякою силою й військовою виправою, Антон Головатий досить рано, всього в неповні 20 років, стає курінним отаманом, а в двадцять – військовим писарем коша з рангою полкового старшини.
1764 року Антон Головатий у складі військової делегації від Січи був на коронації Катерини ІІ. Там і був уперше передставлений молодій цариці, співав для неї й був нагороджений пам’ятною срібною медаллю.
Катерина ІІ, сівши на престола, розпочала безперервні війни, воюючи майже зі всіма своїми сусідами. Участь запорожців у цих війнах була постійною.
Вперше участь у бойових діях Антон Головатий взяв у війні з Туреччиною 1769 року. Та все-таки найбільше Головатого вабили Дніпро й море. Добре вивчивши морську справу та досвід морських походів своїх попередників, він вважався на Січі добрим моряком, якому віщували велике майбутнє.
Як один з найдосвідченіших козаків, він, як наказний отаман, брав участь у славетному поході полковника Третяка на Очаків та в не менш славетному поході на Дунай Якова Сідловського у квітні 1771 року. В тім поході Головатий вів „Журнал військових дій”, складав лоцію району плавання й надзвичайно уславився відвагою й військовою майстерністю в бою з турецькою ескадрою під Тульчею. Авторитет і слава молодого військового писаря, як бойового морського ватажка, почали зростати надзвичайно швидко. Чи не про нього співається у відомій пісні: „Запорозький писарю, ти порохом пропах, добре знає почерк твій сам султан!”?
Після війни, як ми добре знаємо, Катерина ІІ без будь-якого погодження з Військом Запорозьким розпочала активно розселяти сербів, німців і мocк@лів на козацьких землях („Вольностях Війська Запорозького”). Тому деякі полковники козацьких паланок почали силою зброї зганяти зі своїх земель непрошених колонизаторів. Останніх активно підтримували російські регулярні війська, і стало доходити до збройних сутичок із козаками.
Щоб не допустити збройного конфликту та мирно розв'язати цю справу, кошовий отаман Петро Калнишевський 1774 року знову послав до Петербурга козацьку делегацію до складу якої спрямував і Антона Головатого.
Імператриця прийняла Антона Головатого, слухала його бандуру і, щоби заспокоїти козаків, пообіцяла розв'язати питання по-справедливому. Та не встигли козаки, радіючи, повернутися на Січ, як побачили, що Катерина ІІ щедро роздарює їхні землі своїм фаворитам, „по-справедливому” позбавляючи запорожців власности, рідної землі й волі. Це страшно обурило козаків.
У цій ситуації проблему, що силою нав’язувалася козакам, кошовий отаман П.Калнишевський ще намагався розв'язати дипломатично і знову послав до Петербурга своїх найкращих дипломатів – Антона Головатого з Сидором Білим. Півроку вони оббивали пороги високих вельмож. Завершилось це тим, що Катерина ІІ у квітні 1775 року звеліла знезброїти українське козацтво та позбавити його земель, а Січ за „провини” назавжди ликвидувати. Провина ж була в тому, що запорожці не хотіли самохіть віддавати чужинцям рідної землі! Не допомогли козакам і проєкти А. Головатого реформувати Січ на зразок Війська Донського, які він подавав „всемилостивійшій”. До речі, саме проєкт Головатого реформувати Січ старі січовики розцінили як спробу зламати січові традиції та замах на їхні споконвічні права й довго не могли забути цього своєму військовому писареві.
Руйнація Січи була сприйнята в Україні як ганебний акт зради. В столиці імперії ж цю подію святкували як свою велику військову й политичну перемогу. 3 серпня 1775 року Катерина ІІ спеціяльним манифестом проголосила, що „Січ Запорожская вконец уже разрушена с истребліниєм на будущеє время и самого названия запорожских казаков…”
Перебуваючи в Санкт-Петербурзі, А. Головатий нічого не знав про те, що діялося на Січі. Прибувши до фельдмаршала Г. Потьомкина з черговим клопотанням про Січ, у відповідь на привітання він почув: „Всьому кінець! Пропала ваша Січ!” Головатий, не тямлячи себе, зі слізьми на очах спересердя вигукнув: „Коли ж Січ пропала, то пропали й Ви, Ваша світлість!” Потьомкин так гримнув на Головатого, що він, як пригадував пізніше, подумав був уже, що його негайно відправлять на шибеницю або до Сибіру. Але Григорій Потьомкин умилостивився й дозволив Антонові Головатому з Сидором Білим повернутися додому.
З якими думками вони поверталися зі столиці, можна лише гадати, але фактом є те, що, побачивши руїни Січи, обидва вирішили застрілитися з пістолів. І вже зарядили їх і почали читати молитву, та Антон Головатий відрадив Білого від самогубства, вважаючи його безчесним для запорожців учинком.
А в Україні, на землях Війська Запорозького, генерал-поручник П.Текелій уже вершив царську „зичливість і ласку”. Українські козаки переслідувалий піддавали репресіям. Хто не втік за Дунай і не бажав надягати ярмо кріпацтва – сотнями виселялися на північ і за Урал. Антона Головатого ця доля оминула. Його добре знав Григорій Потьомкин, ще раніше за звитягу в боях йому було „даровано” російське шляхетство й звання капитана російської армії. Тож після руйнації Січи його лише звільнили зі служби й він заопікувався своїм господарством, права на яке його не позбавили.
На звільненій від українців землі колонизатори заповзято поселяли німців, греків, албанців, сербів, мocк@лiв із центральних губерній імперії. За даними, опубликованими в журналі „Київская старина” (1885 р., № 4), лише в Катеринославському повіті роздано російським поміщикам 438 тисяч десятин козацької землі. Генерал-прокуророві сенату князю В'яземському, що написав указ про руйнацію Січи, даровано 200 тисяч десятин, князеві Прозоровському – 100 тисяч, князю Потьомкину – 150 тисяч, усім із пільгами на податки на 10 років і т. ин.
Дарували всім, хто бажав селитись в Україні, безкоштовно, з пільгами, але лише не українцям. І перетворилась Україна на Новоросійську губернію. Тепер нас запевняють, що так гісторично склалося!
Господарством Антон Головатий трудився недовго. Восени 1787 року йому разом із С. Білим удалося умовити Г.Потьомкина створити „Військо вірних козаків”, і вже 22 січня 1788 року на козацькій раді його обирають військовим суддею новоствореного козацького війська.
Отже, він став другою особою після кошового отамана. До його обов’язків уходило организовувати роботу старшини, вести переговори, бути отамановим радником, залагоджувати непорозуміння між підрозділами й козаками, заміщати кошового отамана в поході, якщо така потреба виникала.
І така потреба виникла, як ми знаємо, досить незабаром. 17 червня 1788 року в бою під Очаковом був смертельно поранений кошовий отаман Сидір Білий, і Антон Головатий узяв оруду боєм на себе.
Подібного бою морська гісторія ще не знала! В сильний вітер і шторм козацькі чайки не лише голювали скампавеї з десантом, а й успішно штурмували ворожі кораблі. Козаки билися, як колись у часи Сагайдачного й Сулими! Ески-Гасан не дорахувався після цього бою шести линійних кораблів, двох фрегатів та сімох малих суден; втрати турецького адмирала склали близько шести тисяч осіб. Козацькі чайки виявились ефективною зброєю проти великих вітрильних кораблів!
Про одержану перемогу генерал-фельдмаршал князь Григорій Потьомкин писав у реляції 19 червня 1788 року в столицю: „Флоту капітан-паші веслувальною флотилією розгромлено, 6 кораблів лінійних спалено та 2 віддалися...30 суден розбито... Між кораблями знищено капитан-пашинський та вице-адмиральський, у полон взято людей з 3000, побито не менше... Ця перемога одержана малими, новозбудованими за небувалим калибром, веслувальними суднами, яких побудовано до 200, ... легкість і моторність (їхня) така, що ворожий корабель тільки встигав їх побачити, а вони вже той оточують... Встановлено, що вони незрівнянно більше загибели ворожому флоту вчиняти можуть, аніж великі військові кораблі – як це в останній поразці турецької флоти насправді й виявилося. Цими суднами переважно кермуютьї запорожці ... ”
Це був тріюмф флотоводця Антона Головатого. Слава його під Кинбурном і Очаковом не поступається славі переможців під Чесмою!
Тож знаймо й пишаймося тим, що під нашим Військово-морським прапором здобуто славні й героїчні перемоги наших предків над супротивником.
Після перемоги під Очаковом „Військо вірних козаків” було перейменоване в Чорноморське козацьке військо й, відповідно, козацьку флотилію стали називати Чорноморською козацькою флотилією. Її назва і була перенесена на весь флот, який з тих пір став називатися Чорноморським флотом.
Потьомкин вимагав від Суворова взяти Очаків. Та зробити це було не просто. Туреччина серйозно підготувалася до війни й на підступах до Очакова створила низку сильних оборонних рубежів. У Бузькому лимані такими були турецькі селища Аджидол і Яски, які не давали можливости сухопутним військам Суворова взяти в облогу Очаків. Тоді Г. Потьомкин доручив це завдання Антону Головатому.
„Раз не можна вдень, то візьмемо вночі,” – запевнив фельдмаршала Головатий. Так і зробив. Нічним рейдом по Бузькому лиману козацька ескадра під ранок ударила на Аджидол і Яски й до ранку над ними вже розвивалася козацька біла корогва з синім хрестом.
У цій блискавичній операції Антон Головатий знову виявив свої найкращі військові здібности талановитого флотоводця.
Падіння двох турецьких селищ дало змогу О. Суворову в липні розпочати штурм Очакова. Та штурм цієї фортеці затягнувся до глибокої осени. Перед Очаковом, на острові Березань, стояла потужна турецька артилерійська батарія, яка перетворила острів, а з ним і Очаків, на непохитну твердь.
Кілька разів О. Суворов намагався взяти острів, але щоразу турецька залога, захищаючись, завдавала йому поразки. Тоді генерал-аншеф разом з принцом Насав-Зигеном взялися писати скарги до Петербурга, звинувачуючи в своїх невдачах Потьомкина.
Відсторонивши чужоземного принця від посади командира флотилії, Потьомкин викликав Головатого й доручив йому розібратися з непокірним островом. Для викону завдання Головатий организував розвідку за островом і в скорому часі виявив, що турецька залога час від часу відправляється за провіянтом з острова до Очакова.
7 листопада 1788 року, вистеживши, що частина гарнизону з острова Березань відбула до Очакова за провіянтом, А. Головатий на чайках з 800 козаками серед білого дня попрямував до острова з боку його високих, скелястих берегів. Турецька батарія відкрила вогонь, але козаки досить швидко увійшли під прикриття скель і, знявши з чайок фальконети, атакували батарію.
В окопах була лише артилерійська обслуга, тож козаки, вибивши її з позицій, захопили батарію. Частина турецького гарнизону, відступивши, закрилася у фортеці посеред острова.
Антон Головатий швидко розвернув турецьку батарію й почав руйнувати нею фортечні стіни. Турецький комендант острова паша Осман, побачивши, що до острова підходять ще і скампавеї з козацьким десантом на борту, здав острів Головатому.
На Березані козаки Головатого захопили 11 турецьких знамен, 21 гармату, багато зброї та боєприпасів, а також звільнили з полону 25 своїх побратимів, серед яких був полковий старшина й кілька отаманів, захоплених турками під час бою в лимані.
Отак Антон Головатий навчив і Г. Потьомкина, і О. Суворова, як треба воювати!
Залишивши на Березані козацький гарнизон, Антон Головатий з полоненим пашою і ключами від острова відплив до берега з доповіддю головнокомандувачеві про здобуту перемогу. За виявлені мужність і героїзм при взятті острова фельдмаршал Г.Потьомкин особисто нагородив Антона Головатого своїм власним орденом Святого Георгія!
Як 6 грудня 1788 року упав Очаків, А. Головатий перебазував козацький кіш за наказом Потьомкина з Васильківського урочища в гирло нинішньої річки Березанки, що в Миколаївській області. Таким чином фельдмаршал намагався закріпити за собою щойно відбиті в турків українські землі.
У травні 1779 року в боях з турецькою армією під Бендерами одержав тяжку рану кошовий отаман Захарій Чепіга, що змусило його передати військові клейноди коша Антонові Головатому.
З цього часу наказний отаман флотилії й військовий суддя коша на тривалий час стає командиром Чорноморського козачого війська: пішого, кінноти та флотилії й підпорядковується просто генералові де Рибасу.
Розвиваючи успіх, князь Г. Потьомкин головний удар своїх військ спрямував до гирла Дунаю. Щоб забезпечити успіх своїх дій, у серпні 1789 року він наказав А. Головатому взяти Хаджибей, нинішню Одесу, де була турецька фортеця.
Під рукою Головатого були три кінних козацьких полки полковника Кіндрата Табанця, флотилія та приданий батальйон російської піхоти.
Козацька кіннота з ходу оволоділа околицями Хаджибея, й після нетривалого, але запеклого штурму Головатий із суші й моря фортецю взяв. Козаки билися надзвичайно хоробро, про що Потьомкин постійно доповідав у столицю. Проте це не завадило головну вулицю Одеси назвати Дерибасівською, а про Антона Головатого зовсім забути. Й лише нещодавно в Одесі відкрито пам’ятник українському флотоводцеві.
А далі бойовий шлях Головатого проліг до Акермана, нинішнього Білгород-Дністровського – українського порту ще княжих часів. Атаки з моря й суші фортеця не витримала, й незабаром над її грізною головною вежею замайоріли козацькі корогви.
Взагалі в ході цієї війни флотилія А. Головатого відзначалася надзвичайною активністю. Не встигли ще козацькі фальконети охолонути після штурму Акермана, як А. Головатий на 50 чайках з 2298 козаками прорвався Дністром до самої Тягині (сьогочасні Бендери). Цю фортецю тривалий час штурмували російські й козацькі війська Михайла Кутузова та кошового Захарія Чепіги, але так і не змогли її взяти.
Бойовому талану Головатого можна лише позаздрити! В час, коли козаки Захарія Чепіги штурмували фортецю з суші, флота Головатого атакою з річки змусила коменданта Бендерів спустити свій прапор і здатися. Козацька флотилія розв'язала успіх бою!
Слід зазначити, що військове мистецтво й подвиги А. Головатого в операціях при взятті Хаджибея, Акермана й Бендер не залишилися не поміченими. За клопотанням Григорія Потьомкіна козацького полковника було нагороджено чином полковника російської армії.
Із Бендер флотилія Головатого повертається до Хаджибея й розпочинає бойові дії з блокування турецьких сполук на Дунаї, робить вагомий внесок під час штурму турецьких фортець Тулча, Усакча й Килія.
Чорноморська козача флотилія була головною вдарною силою всієї російської флоти. Вона завжди була в авангарді й першою розпочинала бій. Антон Головатий прекрасно налагодив взаємодію свого десанту з сухопутними козацькими полками Захарія Чепіги та військами Михайла Кутузова, що і стало основою їхнього успіху.
На початку зими 1790 року розпочалася відома операція російських військ під проводом О. Суворова зі штурму Ізмаїла. Хід цієї операції теж повністю викривлено в нашій гісторії.
Маючи перед очима приклад Бендерів, О. Суворов випросив у Потьомкина всю Лиманську веслову флотилію де Рибаса, яку наказав зосередити в Сулині. Турки були завбачливі й передбачили можливість такої ситуації, тому вирішили раз і назавжди покінчити з козацькою флотою під час його переходу морем.
Біля Хаджибея з’явилася вся турецька флота у складі 14 линійних кораблів, 8 фрегатів і 23 судна з наміром узяти в Головатого реванш за Очаків і Кинбурн. Та турецький намір не вдався. Стоянку їхньої флоти виявила севастопільська ескадра контер-адмирала Хведора Ушакова.
Захоплена зненацька від Хведора Ушака турецька флота під час шестигодинного бою зазнала відчутної поразки й її було розсіяно по морю. Флаґманський корабель „Капуданія” адмирала Сеїд-бея загорівся й вибухнув, а сам турецький адмирал дістався Ушакову в бранці.
Після цієї битви генерал де Рибас віддав наказа козацькій флотилії розпочати бойові дії під Ізмаїлом.
Початок операції розпочався з того, що козаки-чорноморці А. Головатого першими прибули під стіни Ізмаїла й піддали їх масованому обстрілу з гармат. Та під стінами фортеці на Дунаї стояли й кораблі турецької флоти.
У двох морських битвах – біля острова Верхні Чатапи та вище Ізмаїла – козаки потопили турецькі кораблі й позбавили гарнизон Ізмаїла підтримання від флоти й можливости доставляти підмогу з турецького берега Дунаю.
Одержавши перевагу в іниціятиві та розвиваючи успіх, полковник А.Головатий з ходу атакував фортецю Табія й, після кровопролитного бою взяв її штурмом. У бій козаків він вів особисто.
Використовуючи отриману оперативну перевагу й користуючись розгубленістю противника, Головатий атакував і важку турецьку батарію, яка прикривала Ізмаїл з боку Дунаю. І взяв її! Турки, розуміючи, що козаки фактично здобули ключі від фортеці, провели контератаку великими силами і змусили козаків зі значними втратами залишити батарійні редути та відступити на острів Сулин.
Якби під час цього бою де Рибас чи О. Суворов, які холоднокровно спостерігали за його ходом, атакували фортецю з суші, її доля була б вирішена в той же день. А так Ізмаїл, хоч і відрізаний козацькою флотилією від Дунаю, залишився незламним.
О. Суворов лише зостався задоволеним діями чорноморської козачої флотилії, яка створила переможну ситуацію й повторила розвиток операції під Очаковом.
За порадою кошового отамана Захарія Чепіги Суворов призначив штурм Ізмаїла на ранок 11 грудня 1790 р., до падіння густих туманів. З ранковою зорею десантом з острова Сулин флотилія А. Головатого першою розпочала штурм, ударивши на турецькі батарії і змусила їх замовкнути. На 8 годину ранку козаки знову взяли турецькі редути й укріпління з боку Дунаю, й доки сухопутні війська О. Суворова штурмували стіни, вдерлися до фортеці.
На її вулицях чорноморців атакував добірний корпус яничарів під командуванням самого кримського хана Каплан-Гирея. Оточені яничари билися з відвагою приречених. Бій був жорстокий, ніхто нікого не жалів. Переважними силами яничари почали тіснити козаків. Та в цей вирішальний час бою, поспів на допомогу Михайло Кутузов зі своїми гренадерами й опір яничарів було зломлено.
Останній кримський хан Каплан-Гирей разом зі своїми п’ятьма синами загинув у цьому бою. Морські піхотинці Головатого захопили 26 ворожих знамен! Ці військові трофеї цінують найвище, бо означають військову звитягу.
За штурм Ізмаїла Антона Головатого було нагороджено орденом Святого Володимира, а всіх козаків – срібною медаллю „За отмінную храбрость при взятии Измаила Декабря 11 дня 1790”, яка носилася на георгіївській стрічці.
У бою за Ізмаїл загинуло 24 козацьких старшини (офицерів) і 388 козаків. Про їхню славу й героїзм у народі складено багато пісень. В одній із них співано:

Від Килії до Ізмаїла покопані шанці,
Ой вирубали турки новоординців у середу вранці.
А Чорноморці, храбрі запорожці, через Дунай переїздили,
Вони тую проклятую Змаїлівську орду з батареї збили.

Та гісторичну славу в цій кривавій битві повністю було віддано генерал-аншепу Олександрові Суворову й російським „чудо-багатирям”. Офіційна російська й радянська пропаганда й гісторйоґрафія участь українських військ і флоти у визволі Причорноморії принципово замовчували, хоча добре знали, що більшість полків отих „чудо-багатирів” комплектувалися українцями та в Україні.
З падінням Ізмаїла війна для флотилії А. Головатого не завершилася. 28 червня 1791 року вона з моря активно підтримувала війська генерала Ріпнина й брала участь у штурмі Мачина. При штурмі фортеці та міста чорноморці знову виявили мужність і героїзм, як і під Ізмаїлом.
Це була остання операція Чорноморської козачої флотилії. 31 червня 1791 року в Галаці було підписано мир. Кордони між Портою й Росією встановлювали по Дністру. Українські козаки поверталися з війни сповненими надій, що буде виконано обіцянки хвельдмаршала князя Г. Потьомкина надати їм проживати землі між Бугом і Дністром, що вони їх визволили. З його дозволу на тих землях уже навіть поселилися 1759 запорозьких сімей в 25 великих селищах. Та ці надії виявилися марними, особливо після смерти Г. Потьомкина 5 жовтня 1791 року.
Віроломність Російської імперії щодо українського народу не знає меж. „Матінка-цариця” Катерина II повелася з запорожцями-чорноморськими козаками по-єзуїтському. Тим, хто добув імперії нові землі, місця на рідній землі не знайшлося. Їх просто депортували за межі України!
Указом від 30 жовтня 1792 року чорноморським козакам проживати було визначено землі на Таманському півострові на Кубані. Такою була „царицина зарплата” – це все, чого домігся Антон Головатий на особистому прийнятті в Катерини ІІ.
Заплакали по Україні жінки й діти, гірко заспівали бойові козаки: „Поселився москаль вдома, виганяє з хати, як нам бідним чорноморцям на Кубані жити?” Та ніхто не зважав на них, з пролитою козацькою кров’ю, з їхніми подвигами на війні. Ще до виходу указу Катерини ІІ генерал-аншеп Каховський 21 травня наказав адмиралові Мордвинову терминово переправити Чорноморську козачу хлотилію на Кубань. Тих, хто не хотів переселятися, чекало кріпацтво. І хто ж їх кріпачив? Генерал де Рибас, поет Державин, грап Безбородько, Глинка й багато инших царських вельмож, що сараною сунули на українські землі.
Збирались ще не закріпачені козаки в Акермані й Очакові, звідти козацька хлотилія під командою полковника Павла Білого вийшла в свій останній морський похід, у вигнання, на Кубань.
Прибула вона в Темрюк 25 серпня. Там рівно через 100 років у пам’ять про цю подію спорудили пам’ятник запорожцям, які своєю шаблею і кров’ю опанували дикі кубанські степи.
Антон Головатий вів на Кубань сімейних козаків із Слободзеї суходолом через Дон. Із 12622 козаків дійшло на Кубань лише 8200, не рахуючи членів сімей.
Прибувши на нове місце поселення й розселившись 38 куренями, козаки заснували там Кубанське козацьке військо. 1794 року заклали Катеринодар, нинішній Краснодар, як столицю кубанського війська.
Досить швидко, через рік, вони зрозуміли, для чого їм „даровано” кубанські землі і що означає „царицина зарплата”. 1795 року кошовому отаманові Захарію Чепізі було наказано направити козацький полк придушувати повстання в Польщі, а 1796 року – на так звану Персидську війну для завоювання Азербайджану. Як і раніше, на нову війну імператорський уряд першими кинув українців.
У цей похід Антон Головатий вирушив на чолі хлотилії і двох піших полків уже в чині кошового отамана й російського чину бригадира.
Отже, можемо вважати хлотилію А.Головатого першою російською Каспійською хлотилією а Антона Головатого її першим командиром. Особливих боїв на Кавказі козаки не вели. Їх, зазвичай, кидали на різного роду військові роботи. Але біда до козацького корпусу Головатого прийшла з иншого боку. Зміна климату, незвичні обставини життя та хвороби стали косити козацькі ряди гірше від ворогів. Коли козацькі полки і хлотилію переправили до Баку, з’явилася епидемія чуми. Сотні козаків вмирали, чимало їх утекло до „царя грузинського”. Захворів і сам Антон Головатий.
Через виснаження й хворобу, бригадир і кошовий отаман Чорноморського козацького війська Антон Головатий помер на 53-ому році життя 28 січня 1797 року.
Козаки доставили тіло свого хлотоводця в Катеринодар, де врочисто поховали в місцевій церкві.
Ім'я Антона Головатого оспіване в багатьох піснях в Україні, його згадував у своїх віршах і листах Тарас Шевченко. У Краснодарі є вулиця Антона Головатого, але з російської військової гісторії його ім’я викреслено впродовж віків. Залишились лише народні перекази, які кубанські козаки передають із покоління в покоління.
Антон Головатий є останнім хлотоводцем Доби козацької хлоти України. І свій бойовий шлях він пройшов блискуче, не знаючи в бою поразок, зумів відродити зруйновану козацьку флоту і його бойову славу. Він був хоробрим воїном і талановитим хлотоводцем та дипломатом.
Попри обставини, Головатий твердо й послідовно обстоював гісторичні права козацького війська України, намагаючись зберегти його для народу, використовуючи для цього всі свої різноманітні здібності.
Антон Головатий завершив добу козацької хлоти України й завершив так же героїчно, як її розпочав Байда-Вишневецький за три століття до нього.
Життя й бойові справи Головатого збіглися в часі, коли дві могутні імперії зійшлися в битві за вкраїнські землі. І в цих, здавалося би, безнадійних умовах Головатий зумів відродити й підняти на такий рівень морську славу України, яка, попри депортацію козацької хлоти з рідних портів, вже не вмре ніколи.
Це врешті й мав на увазі Шевченко, який у першому виданні „Кобзаря” написав:

„Наш завзятий Головатий не вмре, не загине:
От де, люде, наша слава, Слава України”.

Тож є справедливість у тому, що прославлений у боях від Антона Головатого Військово-морський прапор козацької хлоти України через 200 років було проголошено Військово-морським прапором незалежної України.
Антон Головатий для українських моряків є прикладом безмежної відданости рідному народу, справі захисту рідної землі й вірности національній хлоті.


Создан 02 окт 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page