Святослав Завойовник

 
 

Святослав Завойовник

З книги Мирослава Мамчака "Фльотоводці України"



Мирослав МАМЧАК
ФЛОТОВОДЦІ УКРАЇНИ

СВЯТОСЛАВ
князь київський

Урядуванти князь Святослав розпочав із 960-х років. Великокняжий стіл він прийняв від своєї матери, великої княгині Ольги, а разом з ним і міцну та сильну київську державу.
Міцність державного врядування та усталеність розвитку київської держави, напевно, і стали причиною того, що молодий Святослав більше бачив себе полководцем ніж головою держави.
Військовий хист, наслідуваний від батька - князя Ігоря - проявився у Святослава ще в молодих літах. Це був "чистий запорожець на київськім столі", характеризує його Михайло Грушевський. Коли князь Святослав виріс і став мужем, розказує літописець, то почав збирати багато хоробрих воїнів, бо й сам був хоробрий і легкий, ходив як пардус і багато воював. Не возив за собою ні возів, ні казанів, не варив м'яса, але, порізавши тоненько чи конину, чи звірину, чи воловину, пік на вугіллі та так їв; не мав шатра, а підстилав на сон конячу опону а під голову клав сідло, й такі ж були його воїни. А як ішов на якийсь край то наперед повідомляв: "Іду на ви!"
Як і його батько, свої прагнення розширити київську державу Святослав спрямував на схід. Його військо в основному складалося з кінноти та флоти, яка виконувала транспортні функції з достави княжих десантних полків.
У 964 - 966 роках дружини Святослава воюють на Оці й середній Волзі, підкорюють в'ятичів і завдають фатального удару колись могутньому Хазарському каганатові. Святослав узяв штурмом і його столицю Білу Вежу (Саркел), яка стояла на перешийку Дона з Волгою. Слідом княжий десант попрямував у землі ясів і касогів.
Підкоривши ці народи, військо молодого князя з північного Кавказу пішло на Волгу й розгромило там волзьких булгарів та спустошило Буртасію, країну, що існувала на території сьогочасної Мордовії. Звідти Святослав переможно повернувся до Києва.
Причинами такої великої війни літопис називає намагання Святослава зміцнити залежність від Києва східніх земель по річках Ока, Волга й Дон та здобути вільний прохід до Каспійського моря. Молодий князь добре пам'ятав, що хозари й буртаси майже знищили флоту русичів 913 року а в 944-му році не пропустили його батька, князя Ігоря, на Каспій.
У сучасника Святослава арабського географа ібн-Хавкаля, є розповідь, що руси після розгрому Хазарського каганату здійснили великий похід до Византії, а потім через Середземне море до еспанської Андалузії. Правда, хронист не пояснює, військовий був це похід чи торговий; скоріше останнє, проте сама можливість такого походу свідчить про достатньо високий рівень розвитку вітчизняної флоти в державі князя Святослава.
Подальші плани князя з опанування земель на сході змінила Византія. Византійський імператор Никифор Фока для послаблення Болгарії, якій платив данину, вирішив скористатися з укладених ще в часи Ігоря угод з Києвом про військову допомогу й зажадав у Святослава направити військо на болгарів. За військову допомогу він послав йому 1,5 тисячі фунтів золота і 108 тисяч червінців.
Хороброму, палкому і сміливому Святославові не потрібні були довгі намовляння. Зважаючи на слабкість болгарського царя, Святослав вирішив підкорити Болгарію собі, а з нею і всю придунайську торгівлю. Справа енергійному князеві видавалася надзвичайно привабливою.
Не гаючись, Святослав обладнав флот і з 60-ти тисячним військом вирушив у похід до гирла Дунаю. Головна битва з болгарами відбулася на Дунаї, під Доростолом, нинішньою Силистрією. За допомогою своєї флоти Святослав загарбав Дунай і чорноморське узбережжя, частину Болгарії й, захопивши 60 міст, розмістив свою ставку в Переяславці, теперішньому селі Переслав, поблизу Тульчі.
Напад печенігів на Київ та його облога змусили Святослава терміново повертатися до столиці. Та в Києві йому довго не сиділося. Розігнавши степову орду, впорядкувавши державне врядування та поховавши в 969 році свою матір, стару княгиню Ольгу, Святослав знову повернувся до Дунайських справ.
За час його відсутности на Балканах ситуація там ускладнилася. В 969 році у Византії проголосили імператором Цимисхія, який не бажав зміцнення Руси й виступив тепер уже визволювачем болгарів од русів. За його підтримання болгарське населення повстало й розпочало бойові дії проти київських дружин.
Літопис розказує, що спершу Переяславець узяли в облогу болгари та Святослав розбив їхнє військо й опанував Тракією й Македонією та підійшов мало не до Царгорода.
Спроби Цимисхія відкупитися від Святослава успіху не мали - київський князь вірив у свою перемогу. Та византійський імператор, зібравши військо з усієї імперії, на початку 971 року виступив проти Святослава. Перевага сил тепер уже була в Цимисхія, і князеві довелося відступати. Закриваючи відступ русам в гирло Дунаю, ввійшла візантійська ескадра брандерів з "грецьким вогнем" і облягла Доростол, ставку Святославову. Щоб зберегти свою флоту від "грецького вогню", князь наказав витягти свої лодії на берег. Облога Доростола тривала три місяці. Головні бої розгорілися 23 і 24 липня.
Втрати русичів були великі, греки рахують їх у 16 тисяч. Але і грецькі війська танули в жорстоких боях, і вже не мали сил здолати оборону русичів. Тому Цимисхій з радістю прийняв пропозицію Святославову завершити справу миром.
За укладеним трактатом, Святослав віддав грекам невільників, зрікався завойованих територій у Болгарії і прав на грецькі колонії в Криму. Окрему угоду було укладено про торгівлю.
Византія забезпечувала княже військо провіянтом на зворотню дорогу.
Святослав також зустрівся з Цимисхієм. Імператора вразила простота київського князя. Був він середнього зросту, кремезний і сильний, мав короткий ніс, сині очі, густі брови й виглядав суворо. Був гладко голений, з довгими вусами й "козацькою чуприною" на голові. Відзначався від своїх воїнів лише тим, що мав у вусі золотий "ковток". Одежа його була проста, полотняна, як і в його воїнів, разом з якими він веслував. Після завершення переговорів і укладання угод значно поріділа флотилія князя Святослава відпливла з Дунаю до Дніпра.
Підійшовши до дніпровських порогів, Святослав побачив, що береги Дніпра опановані великою печенізькою ордою. Як уважають історики, печенігів на Святослава намовив византійський імператор.
Бажаючи зберегти свої кораблі, князь Святослав відмовився покинути їх з військовою здобиччю й не захотів пробиватися до Києва суходолом, тому й залишився зимувати в Білобережні. А печеніги, маючи значно більше військо, чекали на порогах, коли княжа дружина вийде з лодій. Весною 972 року князь вирішив пробиватися до Києва через орду боєм, у його війську почався голод.
У бою з переважними силами печенігів на острові Хортиця князь Святослав загинув. До Києва пробилася лише княжа кіннота з воєводою Свенельдом.
Так закінчив свій ратний шлях князь Святослав, один із найгероїчніших київських князів.
Певно є історична справедливість у тому, що через 500 років саме на Хортиці, нижче від порогів Дніпра, відродиться українське козацтво - послідовники княжої морської слави, яке й образом своїм нагадуватиме нам князя Святослава.


Создан 02 окт 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page