Хв@шизм в Україні. До гісторії проблеми

 
 

Хв@шизм в Україні. До гісторії проблеми

Кость Бондаренко. Витяги з його роботи зі згадкою про УНКТ



Кость Бондаренко. хв@шизм в Україні. До гісторії проблеми-1
У фигурних дужках - нумери сторінок, у квадратних - посилання на список літератури

{74} Коли говорять про українську гісторію, то переважно наголошують на сантиментально-ліричнім аспекті: ось ми які були, мовляв, чемні. Й били нас, і поневолювали, а ми тисячі літ чекали спокійно свого визволення, співали коломийки, їли галушки й видавали раз на століття для світу то Роксоляну, то Хмельницького, то Пулюя... Культивована в гісториків традиційна беззубість може плекати в суспільстві інфантилізм та комплекс неповноцінности, меншовартости. Напівправда, подана від іменитих гісториків сьогочасної України, може виявитись шкідливішою за одверту брехню радянських «науковців». Якою б малопривабливою гісторія не виглядала з погляду сьогодення, її варто вивчати, инакше вона буде прочитана иншими. І не завжди подана так. як нам би цього хотілося. І ще одне: ми галопом біжимо у світове співтовариство. Але при цьому накладаємо густий макіяж на нашу гісторію і гримуємо від стороннього ока навіть ті «родимі плями», які об'єктивно поєднують нас із европейською спільнотою.

Однією з таких «родимих плям» ... – є участь українських ультраконсерваторів у загальноевропейському хв@шистівському рухові в міжвоєнний період.Наше суспільство дуже важко відходить від засвоєних одного разу штампів. Нині переживаємо справжню понятійну катастрофу, коли «радянські дефініції, й раніше не вельми придатні для охоплення реальності, вже не можна вживати навіть у звичайній ритуальній функції, західні поняття з парадигми ринку й демократії на нашому терені нічого, крім руїни, не породжують унаслідок своєї неадекватности й видертости з контексту, а створити свої нові поняття місцеві інтелектуали не в змозі» [1]. Так, наприклад, термін «хв@шизм» асоціюється в нашій свідомості виключно з німецькою чи італійською гісторією, Другою світовою війною, жахом Освенцима й Треблинки, Сталінгорода й Берлина. А попри те хв@шизм як тоталітарна течія був панівною формою самоорганізації суспільств переважної частини Европи в міжвоєнний період. Зрештою, дотримуюся думки, що «не такий страшний чорт, як його малюють»: хв@шизм засуджено апріорі, ще й при цьому майже ніхто не може довести основні вади хв@шизму як ідейно-політичної течії. В даному випадку не було розділено теорію хв@шизму та практику дій хв@шистівських урядів, яка иноді аж ніяк не випливала з теоретичних засад.

Своєю статтею я не намагаюся регабілітувати хв@шизм – це безглуздо й непотрібно. Просто хочеться, аби гісторичні та політологічні терміни сприймалися в нашій свідомості саме так, як це належить: у жадному випадку не можна ставити знак «плюс» чи «мінус» навпроти демократії чи тоталітаризму – це є об'єктивні речі й не варто їх вульгаризувати своїм суб'єктивізмом. Тоталітаризм, як і демократія, не може бути «добрим» чи «поганим» Вони є такими, як є.

Читач може запитати: «Невже в Україні були свої хв@шисти? Це котрі? Ті, що прийшли з Гіtлером?» І при цьому навіть не задумається, що насправді А.Гіtлер мав мало чого спільного з хв@шизмом. Його взагалі з таким само успіхом можна назвати й комуністом: багатьом нині незрозуміла підміна понять. Більш того, саме А.Гіtлер ліквідував хв@шистівський рух у Німеччині впродовж 1934-1935 рр. Тому й стає смішно коли чуєш про «перемогу над німецькім хв@шизмом». Чию перемогу й над ким маємо святкувати? Подібні ляпсуси, нажаль, непоодинокі, адже сьогодні лише вузьке коло спеціялістів усвідомлює, що тоталітаризм у формі хв@шизму є дещо иншим явищем, аніж тоталітаризм у формі н@цизму.

У випадку з терміном «хв@шизм» справа не варто вдаватися до усталених штампів, але не треба творити нові дефініції. Під хв@шизмом мусимо розуміти не просто будь-яку тоталітарну ідеологію, а чітко визначену філософсько-політичну ультраконсервативну течію, що характеризується авторитаризмом, тоталітаризмом та культом Держави корпоративного типу. 1
{75} Коріння українського хв@шизму лежить у тій добі, коли на руїнах УНР-івського демократизму повставала нова ідеологія. Суспільний маятник знову завершив свій рух у напрямку демократії та хитнувся в иншу сторону. Саме в цей час з'являється чимало організацій, які ставили за мету побудову тоталітарної Української Держави, при цьому вважали, що демократичні, парламентські методи - здійснити таку мету – непридатні. 1919 року було зроблено невдалу спробу створити Українську наційонал-соціялістичну партію за зразком німецької. Відступаючи від теми, варто зауважити, що вдалішою була подібна спроба в Білорусії: Білоруська наційонал-соціялістична партія Фабіяна Акиньчиця в міжвоєнний період відігравала надзвичайно важливу ролю в політичному житті своєї землі [2].

Проте, як уже було зауважено, наційонал-соціялізм є течією дещо відмінною від хв@шизму. Переорієнтація поглядів убік Італії в українському політикумі відбувається після 1922 року. До того Італію не сприймали всерйоз. Українські наційонал-соціялісти захоплювалися Німеччиною, Начальна Команда УВО – діями ірландських бойовиків із «Шин-Фейн»2 [3] (у відомому листі представників УВО на ім'я О. Назарука писалося, що „праця в Краю йтиме методом революційного синфейнізму”3 [4]. Марш хв@шистів на Рим у жовтні 1922 року та прихід до влади в Італії партії нового типу активізував дії власне українських хв@шистів. Перші ознаки безпосереднього впливу хв@шизму на український (насамперед еміграційний) істеблішмент бачимо в діях таких невеликих політичних груп, як Легія Українських Націоналістів (ЛУН) та Група Української Націоналістичної Молоди (ГУНМ), що діяли на теренах Чехословаччини. 1927 р. лідер ЛУН Микола Сціборський 4 увійшов до Проводу Українських Націоналістів (ПУН). Під його впливом розпочався поступовий дрейф українського націоналістичного руху в сторону хв@шистівської ідеології. Новостворена Організація Українських Націоналістів (ОУН), що виникла на базі УВО, ЛУН, ГУНМ і дрібніших утворень 1929 року, була надзвичайно цікавим явищем: її ядро становили бойовики УВО, але ідеологічну систему було позичено переважно з ЛУН. М.Сціборський довший час захоплювався хв@шизмом італійського взірця, а тому його доктрина українського націоналізму та націократії мала багато запозичень із хв@шистівської ідеології. Але, як це часто буває, детальна вивченість проблеми дозволяє не лише захоплюватися нею, але й знаходити слабкі сторони: до середини 30-х хв@шизм дістав критику з боку того ж Сціборського. Одначе, ця критика стосувалася переважно тактико-стратегічних, а незасадничих моментів [5].

Ряд гісториків до числа ідеологів хв@шизму в Україні зараховують Д.Донцова, що, на наш погляд, є помилковим. Більшість праць цього публициста та хвилозопа, в тому числі й «Націоналізм» (1926), дуже далекі від духу хв@шизму – теорії прагматичної, надто раціональної, з чіткою базою на наукових емпіріях та логиці. Натомість теорія Донцова є ірраціональною, емоційною, зверненою радше до серця людини, аніж до розуму. Вона здатна запалювати маси наукуватими гаслами, особливо популярними серед молоди. Завдяки цьому вплив Донцова на радикалізацію українського суспільства в міжвоєнний період виявився колосальним. Цей «геній деструкції» volens-nolens став чи не основним генератором конструктивних дій найрадикальнішої частини українського політикуму [6]. Праці Д.Донцова за емоційним насиченням можна порівняти з шедеврами {76} Е.Павида 5 чи Ю.Еволи 6 (з останнім Донцова особливо зближує праця «Дух нашої давнини»). Однак, у повоєнні часи породжене від Донцова покоління ідеалистів-революційонерів здебільшого відвернулося від учення свого вчителя. Сьогочасний же поворот Донцова є поверненням елітарним, бо широкі маси його творів практично не знають, а їхня пропаганда виглядає проблематичною. Ревізйонізм у хв@шистівських настроях націоналістів був не в останню чергу викликаний зросталою популярністю Д.Донцова. Якщо Донцов за своїми впливами співвідноситься в українсько-европейській хвилозопській системі з бароном Еволою, то Сціборський – з М'юлером ван дем Бруком 7. Донцов був надто романтичний, Сціборський – цілком емпіричний теоретик.

Ті, хто особливо гостро реагує на порівняння ідеології ОУН з італійською хв@шистівською доктриною, мусять взяти до уваги таке. 1929 року серед тих, хто організовував ОУН, була й незначна групка інтелектуалів з гучною назвою «Союз українських хв@шистів» (СУФ). Представники СУФ Л.Костарів та П.Кожевников 8 увійшли до складу ПУН, обраного Конгресом І Українських Націоналістів у лютому 1929 року. Невдовзі їх обох було виключено з ОУН, але не за хв@шистівську ідеологію, що вони сповідували, а за деструктивну діяльність, інтриганство і т. ин.

В 30-х роках в українському політичному середовищі приналежність українського націоналізму до системи ультраконсервативних течій хв@шистівського зразка майже не дискутувалася, а сприймалася як доконаний факт. Я.Оршан (9) вважав, що «італійський хв@шизм, німецький наційонал-соціялізм та український націоналізм є виявами одного й того ж Духа» [7]. Д.Андрієвський (10) говорив про те, що українські націоналісти надмірно захоплюються ідеями
привнесеними, чужими [й навряд чи мав рацію – К.Б.]... Лунали й такі вислови: «Український націоналізм не є чимось надзвичайним. Він є виявом стихії, яка в різних країнах дістала инше означення: в Італії – хв@шизм, у Німеччині – наційонал-соціялізм, в Україні – націоналізм. Але все це є вияви націоналізму» [8]. Якщо перший період (до 1935 р.) українські націоналісти одверто захоплювались хв@шизмом і ставилися до нього переважно некритично, то в другій половині 30-х років починається поступовий перегляд хв@шистівських «канонів» італійського зразка. Так, якщо у 1931- {77} 1934 рр. керівник італійської мережі ОУН Є.Онацький (11) ідеалізує й навіть ідолізує Б.Мусоліні, то в 1936-1938 рр. він же досить різко критикує італійського диктатора за відхід од класичної, «д'анунціянської» (12) моделі хв@шизму й повільне скочування до н@цизму 13. Критикував хв@шизм і О.Кандиба 14, керівник культурницької референтури ПУН. Для Кандиби хв@шизм «є антиінтелектуалістичний і кладе вагу на безпосередню інтуїцію» [9]. Як наслідок — незадовільний стан культурної політики Мусоліні. Кандиба (що характерно й для инших націоналістів) також критикував хв@шистів за те, що вони досить легко заволоділи політичною ситуацією в Італії. «Механічне опанування без героїчної боротьби, без здобутку сильних ворожих твердинь духа не зажадало від хв@шизму високого духовного напруження, не дало йому повного творчого патосу. Він може родитися аж у майбутніх боях, коли хв@шизм буде поставлений до іспиту гісторії та справді стане «жити небезпечно», здійснюючи «прастарий ідеал героїчної Італії» [10].

Поряд із цим, і Онацький, і Кандиба бачили чимало позитивних моментів у хв@шистівській доктрині. Онацький любив цитувати слова Мусоліні: «Ми є противниками комфортного життя» [11]. Кандибу захоплювали «стиль «жити небезпечно», стоїцизм, протиставлений епікурійству, огида до міщанського мирного життя, постійне поготівля, відраза до нерухомости, щонайвища ясність вислову» [12]. Саме ці якості вважалися потрібними, щоб їх культивувати в націоналістичному середовищі.

Говорити про відхід ОУН од засад хв@шизму не випадає аж до самого початку Другої світової війни: в проєкті Конституції, підготовленому від Сціборського у вересні 1939 р., накреслено традиційний хв@шистівський ідеал держави: тоталітарна, авторитарна, професійно-станова (корпоративна) моделя з необмеженою владою Вождя [13].

І.Лисяк-Рудницький, розглядаючи український націоналізм в европейському контексті, не вважав за доцільне зіставляти його з хв@шизмом чи н@цизмом, бо відносив останні до вищих форм політичних доктрин, таких, що притаманні урбанізованим розвинутим суспільствам. «Найближчих родичів» українського націоналізму І.Лисяк-Рудницький радив шукати серед радикальних рухів у східньоевропейських аграрних державах: хорватських усташів, польського «обозу народово-радикального», словацьких глинківців, румунської «Залізної гвардії» [14]. Така постанова питання є, як на мене, неправильною. Український націоналізм має багато спільного з усташизмом 15, але майже нічого спільного – з «Залізною гвардією» 16. Чому італійській хв@шизм віднесено до вищих політичних доктрин
і наскільки {78} Італію можна вважати за урбанізовану державу (згадаймо, що Мусоліні мріяв відродити сільські громади і з цією метою будував нові села, влаштовував свята на честь села [13], а також особливо пропагував «селянські ідеї» О. Шпенглера 17)? До яких течій можна віднести еспанський фалангізм 18 [16], Салазарову диктатуру 19 в Португалії? Чи це «урбаністичні», а чи «аграрні» течії?

Мені вже доводилось неодноразово говорити про подібність хв@шизму та українського націоналізму в засадничих питаннях [17]. Але в сьогочасній гісторіографії панівною залишається думка що націоналізм є дещо иншим явищем, аніж хв@шизм (див., наприклад, праці Д.Амстронга. П.Шугера, Я.Грицака [18]; на мою думку, в цьому випадку відіграє свою ролю брак дефініцій, про що йшлося вище).

Попри дискусійність питання приналежности чи неприналежности ОУН та українського націоналістичного руху до системи хв@шистівських течій, в українському суспільстві існувало чимало політичних груп, які чітко асоціювали себе з хв@шистами.

Чи не найбільшою серед них була група під назвою «Фронт Національної Єдности» (ФНЄ), що її очолював Д.Паліїв 20. Свого часу Паліїв вийшов з УВО, бо не поділяв радикалізму цієї організації, але не зміг знайти себе і в УHДО, бо вважав цю структуру «зам'якою». Паліївці майже офіційно називали себе українськими хв@шистами, при цьому не бачили великої потреби культивувати антипольські настрої. В ідейно-політичних поглядах вони чи не найбільше наближалися до «Обозу народово-радикального» (ОНР) 21, що давало привід українській емігрантській пресі раз-по-раз піднімати гучні скандали щодо зв'язків Палієва з керівництвом ОНР та бездоказово звинувачувати керівника Фронту в співпраці з польськими спецслужбами. Навряд чи ці чутки мали під собою реальний ґрунт, радше вони були продиктовані побоюваністю українських націоналістів зміцнености ФНЄ, бо група з тотожніми до них ідейними засадами могла стати суперницею в боротьбі за маси, тим більше, що Д.Паліїв, в очах галичан мав не менше заслуг, аніж лідер ОУН Є.Коновалець. Зрештою. ФНЄ виявився надто слабкою структурою й у роки війни припинив своє існування.
Малочисельною, проте дуже цікавою була београдська група під назвою «Український хв@шистівський Здвиг» (УФЗ). Вона періодично співпрацювала з ОУН і стояла на близьких до націоналістів позиціях. Як емблему УФЗ використовував Націоналістичний Тризуб (дизайн Р.Лісовського 22) з хрестом угорі. Цю ж емблему (але без хреста) використовувала й ОУН. Здається, лише 1936 року між ОУН та УФЗ відбулася суперечка за символіку, але й вона була полагоджена. Гасла УФЗ – один до одного збігаються з гаслами ОУН. Для прикладу наведемо програмові засади УФЗ:
1. Україна – українцям.
2. Знищення більшовицької влади III Інтернаціоналу.
3. Визволення з-під чужих окупацій усіх частин Української Землі.{79}
4. Самостійна, ні від кого незалежна Соборна Українська Держава.
5. Сильна національна влада з участю в кермі всіх представників українського суспільства.
6. Автокефалія Української Православної Церкви. Свобода для инших християнських віросповідань у гряницях державних законів, одначе без права підпорядкування чужоземним церковним зверхникам. Українська Православна Автокефальна Церква та инші, признані державними законами християнські віросповідання, стоять на службі Держави й Народу.
7. Знищення всіх політичних партій.
8. Виховання українського суспільства в дусі жертвенного патріотизму та громадської дисципліни.
9. Розвиток національної культури.
10. Примусова загальна й фахова освіта.
11. Знищення ворожої й узагалі чужоземної колонізації.
12. Вивласнення без окупу панських земельних маєтків.
13. Вся земля працівним селянам на основі приватної та громадянської трудової власности.
14. Націоналізація вирішальних галузей промислу в цілях незалежного народнього господарства. Всякі концесії чужинцям у промислі, рільництві та инших галузях державно-господарчого життя абсолютно виключені.
15. Приватний почин у тих ділянках промислового виробництва й торгівлі, де він виправдовується інтересами держави й суспільства.
16. Організація робітництва в корпорації в цілях захисту його інтересів.
17. Усіх громадян неукраїнської народности на основі окремих державних законів унормувати під взглядом державної приналежности. З того правила безумовно виключені жuдu й ті, що коли будь в тих чи инших формах працювали на шкоду Українського Народу й Української Державности» [19].

Один із теоретиків українського хв@шизму (або наційонал-хв@шизму) Я.Кравченко писав:
«Що ж являється основним елементом українського хв@шизму? Любов до свого Народу. Не ненависть до инших народів – як це намагаються впоїти в людство противники хв@шизму, але власне безгранична любов до свого Народу. Ненависть до инших народів узагалі не входить у поняття хв@шизму та не є його істинним елементом, подібно як любов до власної матери зовсім не зв'язана з ненавистю до чужих матерів» [20].

Проте в силу своєї відірваности від українських реалій УФЗ, створений переважно з представників наддніпрянської політичної еміграції, не зміг розвинутися у значну політичну силу. На Наддніпрянщині було знищено соціяльну базу хв@шистівського руху (середній стан) та введено суворий репресивний режим. У Галичині суспільну нішу хв@шистів заповнили ОУН та ФНЄ. Після окупації Південнославії від німців, які недолюблювали хв@шистів і терпіли Мусоліні лише з геополітичних міркувань, УФЗ було оголошено розпущеним. Спроби відновити Здвиг у Королівстві Хорватії наштовхнулися на протидію Поглавника усташів А.Павелича 23, який визнавав єдиного репрезентанта українських політичних сил – ОУН А. Мельника (сам Мельник був Павеличевим приятелем)...

Тридцяті роки породили й таке явище, як спекуляція на хв@шизмі. Популярність хв@шизму призводила до різного роду курйозів. Так на початку 30-х років у Львові заявила про себе група під гучною й безглуздою назвою «Українсько-польсько-жuдівський трихв@шизм Галичини» 24, яка, окрім декларативних документів, не залишила жадного сліду в гісторії.

Ряд гісториків вважають, щодо зародинам хв@шизму на українському ґрунті причетний перш за все монархічний рух гетьмана П.Скоропадського. Справді, старий гетьман, а особливо його син Данило 25 захоплювались ідеєю «Нової Европи» й уважно спостерігали за подіями в Італії, Еспанії, Німеччині. Проте аналіза їхньої епістолярної спадщини дозволяє твердити, що для Союзу Гетьманців-Державників (СГД) хв@шизм уявлявся чимось абстрактним, загальним [21].

Українська аристократія, згрупована {80} навколо СГД і Скоропадського, в принципі не розуміла проблем середнього стану, а, отже, не приймала й хв@шизму. СГД була реліктовою групою, а сам Скоропадський був здатний у ліпшому разі на ролю офіційного номінального монарха (як Вітор-Емануель ІІІ 26 в Італії, Томислав II 27 у Хорватії тощо).

Навіть якби Скоропадському 1918 року вдалося втримати владу і зберегти незалежність від Росії, його час усеодно минув би до кінця 30-х. Свідком цьому є поступове усунення з керівних постів в инших европейських державах лідерів типу Скоропадського – М.Горті 28 в Угорщині, К.Манергайма 29 в Фінляндії, М.Примо-де-Ривери 30 в Еспанії – та прихід лідерів нового типу, відповідно І.Салаші 31, Р.Риті 32, Ф.Франка 33.

Инша невелика групка монархістів на чолі з І.Полтавцем-Остряницею 34 (Українське Національне Козаче Товариство – УНАКОТО) на початку 20-х років стояла на позиціях хв@шизму, згодом розпочала пошук нових форм і у 30-х зупинила свій вибір на н@цизмі. Лідер УНАКОТО за деякими даними вступив в НСДАП, але спроба Остряниці поширити діяльність групи на українські терени наштовхнулася на гостру протидію польської влади, які впродовж 1936-1938 рр. розгромили мережу УНАКОТО на Волині. Згодом представник Остряниці в Україні І.Волошин-Бирчак 35 узяв активну участь в утворі УПА «Поліська Січ» і воював у партизанських загонах.

Майже недослідженою є така сторінка політичної гісторії, як участь українців у російських хв@шистівських групах. Принаймні достовірною видається інформація про те, що в жилах обидвох лідерів російських хв@шистів – А.Вонсяцького 36 та К.Родзаєвського 37 – текла й українська кров. Маловивчені сьогодні також і {81} зв'язки українських політиків з французькими кагулярами 38 та британською хв@шистівською групою О.Мозлі 39.

Загадковою постаттю в українському русі виглядає «генерал» О.Вогонь-Горбанюк 40, близький до російської хв@шистівської групи А.Вонсянського...
... Вже 1943 р. середовище ОУН видало ... полемічну працю Я.Старуха (Ярлана) «Упир хв@шизму» [22], а згодом инші публицисти започаткували ... течії в українському націоналістичному русі — ліберальний та демократичний націоналізми, солідарність, тощо.

У дальшому можливі, напевно, різноманітні "мутації хв@шизм... теорій", застосунок окремих елементів хв@шистівської доктрини у практиці державного життя. Але все це будуть нові системи, нові теорії, нові доктрини, відмінні від «ур-хв@шизму» 41. Саме тому доцільніше вести мову про загальну форму, яка об'єднує всі подібні течії – ультраконсерватизм, і займатися його вивченням.

А хв@шизм є предметом вивчення гісториків. І не варто обманювати самих себе, нібито хв@шизм не є притаманним українському народу. Те, що й на наших теренах діяли наші ж хв@шистівські організації – на думку авторову доказує лише той факт, що ми є нормальною европейською нацією, якій близькі загальноевропейські проблеми і яка навіть у роки бездержавности не відставала від ритму европейського життя. Хв@шизм окрім усього иншого характеризується надмірною пасіонарністю та експансивністю. Дуже природнім виглядає охочість нації бути вищою, кращою, більшою за инші. Фальшива гісторія, згідно з якою ми не мали пасіонарности, а мовчки терпіли поневолення, гісторія, яку «не можна пити без брому», чітко визначає ціну нам, українцям: один гріш. Можливо, відкривши наново свою гісторію, оцінимо самі ж себе бодай трохи дорожче?

http://joanerges.livejournal.com/348951.html?thread=1061655


Создан 12 сен 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page