Вільне козацтво

 
 

Вільне козацтво




Вільне козацтво

ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО - українські добровільні озброєні формування, що виникли у процесі розвалу царської армії навесні 1917 з метою створення й захисту Української держави в умовах наростання революції, коли в містах і селах України загострилася проблема охорони громадського порядку. Формування загонів Вільного козацтва розпочалося у квітні 1917 р. в Звенигородському повіті на Київщині. На козацькому з’їзді у Звенигородці було прийнято такі постанови: 1.Вільне козацтво організовано для оборони вольностей українського народу та охорони ладу. 2.Вільне козацтво є територіальною військовою організацією, до якої мають право вступати громадяни повіту, не молодші 18 років. 3.Не можна приймати до організації людей, ворожих українській справі, а також тих, хто мав кримінальні злочини. 4.Всіма справами організації завідують ради козацької старшини. 5.Командна старшина є виборною (кошовим отаманом Звенигородського повіту (коша) було вибрано С.Гризла, курінними отаманами волостей: Гусаківської – Смоктія, Кальниболотської – Гризла, Лисянської – Сороку, Тарасівської (Керелівської) – Шевченка, Княжанської – Шаповала);

На з'їзді було розроблено організаційну структуру, що копіювала давній козацький устрій, - з Генеральною козацькою радою та наказним отаманом на чолі, з козацькою старшиною: осавулом, писарем, хорунжим, скарбником. Основою організації В. к. стала сотня, що набиралася з громадян одного села чи міста не молодших за 18 років і не мала чітко означеної кількості. Сотні волості формувалися в курінь, курені — в полки, а полки губернії об'єднувалися в Кіш. Вільнокозацький рух став загальноукраїнським, поширившись на Київщину, Волинь, Херсонщину, Катеринославщину та інші регіони. Козаки брали активну участь у створенні в м. Києві Першого Українського козачого полку ім. гетьмана України Б.Хмельницького. Полк самочинно був створений 18 травня 1917 року і налічував близько 3 тис. солдатів. У серпні 1917 р. відбулося формування загонів Вільного козацтва в повітах: Бердичівському, Уманському, Київському, Канівському, Черкаському, Остерському, Ніжинському та Борзнянському. 21-28 вересня 1917 р. в м. Києві відбувся з’їзд представників народів і областей Російської держави, який отримав назву “З’їзд народів” – 100 делегатів представляли понад 10 націй, а також 9 різних козацьких військ. 16-20 жовтня 1917 р. в м. Чигирині на Черкащині відбувся з’їзд Вільного козацтва, на якому були присутні 2 тис. делегатів, що представляли 60 тис. організованих вільних козаків Київщини, Херсонщини, Катеринославщини, Чернігівщини та Кубані. Делегати з'їзду звернулися до населення із закликом озброюватися, рішуче боротися з ворогами народу, не допускати братовбивства, підтримувати республіканський демократичний федеративний устрій Росії на чолі із Тимчасовим урядом, створювати у селах сотні, у волостях — курені, у повітах — полки, у губерніях — коші на чолі із сотниками, курінними, полковниками, отаманами та іншою старшиною. На з'їзді було обрано Головну козацьку раду (Генеральну раду) Вільного козацтва у складі 12 осіб, яка мала розташовуватись у Білій Церкві. Почесним отаманом Вільного козацтва став командувач 1-го Українського корпусу генерал Павло Скоропадський. Оскільки генерал П.Скоропадський перебував на фронті, наказним військовим отаманом і генеральним писарем Вільного козацтва було обрано Івана Полтавець-Остряницю. Уже в листопаді 1917 р. він виступив з планом реорганізації влади і утворення, при опорі на козацтво, Української Держави на чолі з гетьманом П.Скоропадським. Центральна Рада підтримувала ідею організації загонів Вільного козацтва, прагнула надати вільнокозацькому рухові чітких ор¬ганізаційних форм. 13 листопада 1917 р. Генеральний Секретаріат затвердив обов'язковий для вільнокозацьких організацій Статут «Вільного Козацтва на Україні». Статут суворо регламентував діяльність вільних козаків. У кожному селі чи місті, незалежно від чисельності, могла існувати лише одна громада Вільного козацтва з осіб будь-якої національності й статі, її завданнями були боротьба з дезертирством при демобілізації, охорона громадського порядку та спокою населення, захист громадян та їхньої власності, запобігання грабункам, фізичний і духовний розвиток своїх членів, їх громадське виховання. Громади Вільного козацтва створювали піші й кінні загони, пожежні дружини, відкривали бібліотеки, видавали журнали і брошури, поширювали газети і літературу, організовували зібрання, лекції, читання, концерти тощо. Досить жорсткими були умови прийому до Вільного козацтва. Це відбувалося тільки на загальних зборах громади при таємному голосуванні. Дійсним членом Вільного козацтва можна було стати лише за рекомендацією трьох його членів, які несли повну відповідальність за подальші вчинки свого підопічного. Вищим органом громади Вільного козацтва були загальні збори, що збиралися двічі на рік. Ухвали приймалися простою більшістю голосів. Сільські і міські ради Вільного козацтва обиралися на 1 рік і складалися з 5 членів: голови, його товариша, писаря, його товариша і скарбника. Фінансовими питаннями займались ревізійні комісії. Місцеві громади Вільного козацтва об'єднувались у волосні, волосні — у повітові, повітові — у губернські. Вищим органом кожної з них так само були загальні збори. Кожна сільська або міська громада створювала муштрову сотню. Вільні козаки присягали на вірність Україні. Сотенні козацькі збори обирали старшину у складі сотника, підсотника й писаря та інших посадових осіб: бунчужного, скарбника, складника, обозного й кашовара. У межах волості сотні об'єднувалися в курінь. Вищим органом куреня були курінні збори та обрана на них курінна старшина у складі курінного, його заступника й писаря. У повіті з куренів створювався полк. Вищим його органом були полкові збори, до яких входили по одному від кожних 50 козаків. Повітові полки в межах окремої губернії об'єднувалися в кіш. Кошовий отаман затверджувався спочатку загальними зборами губернської громади, а остаточно — генеральним секретарем внутрішніх справ. Зміщення кошового отамана входило до компетенції Генерального Секретаріату. За соціальним та національним походженням вільні козаки були, головним чином, українськими селянами, службовцями, робітниками. Козацькі робітничі організації існували в Єлисаветграді, Катеринославі, Олександрівську та інших містах України. Вільне козацтво активно залучалось до боротьби з більшовицькою агресією взимку 1917-1918 рр. Саме тому керівництво Вільного козацтва поступово переходило від генерального секретарства внутрішніх справ до секретарства військових справ. Наприкінці січня 1918 р. Уряд УНР здійснив спробу заснувати Вільне реєстрове козацтво для організації внутрішньої охорони повітів. На платню козакам і старшині було асигновано 130 млн. крб. Наприкінці березня 1918 р. на вимогу німців Уряд УНР припинив організацію Вільного реєстрового козацтва. А 5 квітня 1918 р. наказом міністра УНР розформовувалися усі загони Вільного козацтва. Козаки у цей історичний період брали участь у жорстоких боях, часто у військових формуваннях, що вели бойові дії одне проти одного. На полях війни білі козаки Шкуро рубалися з червоними козаками Будьонного, червоні козаки Миронова стиналися з білими козаками Мамонтова, білі козаки Дутова воювали з червоними Каширина і так далі... Кровава круговерть пронеслася над козацькими землями. Головною причиною, яка завадила козакам створити свою державу стала агресія радянської Росії і особливе жорстоке ставлення до козаків її керівництва. Слово – ”козак”, завдячуючи більшовицькій пропаганді, стало синонімом жорстокості і непримиренності, причетності до безкінечних змов проти Радянської влади. В.Ленін в одному зі своїх виступів заявив, що в разі утримання при владі гетьмана України Павла Скоропадського Росія зменшиться до розмірів Московської держави XVI – XVII століть. І уряд більшовицької Росії зробив усе можливе для того, щоб так не сталося. 24 січня 1919 року Оргбюро ЦК РКП(б) випустило секретну директиву, підписану Яковом Свердловим. В директиві говорилося: “Провести масовий терор проти багатих козаків, винищивши їх поголовно; провести нещадний масовий терор стосовно всіх козаків, що брали участь - пряму або непряму - у боротьбі з Радянською владою... Конфіскувати хліб і змусити зсипати всі надлишки в зазначені пункти, це стосується як хліба, так і всіх сільгоспродуктів... Всім комісарам, призначеним у ті або инші козачі поселення, пропонується проявити максимальну твердість і неухильно проводити надані вказівки”. Ця директива негайно стала впроваджуватися в життя. Фактично, до початку 1920 року, козацтво на території колишньої царської Росії було знищено радянською владою, а пам’ять про них спотворена радянською ідеологією. 25 березня 1920 року радянською владою Росії був виданий декрет про скасування козацьких військових земель, що стало кінцевим пунктом агресії радянської Росії проти незалежних козацьких республік. Цю дату повинні добре замап’ятати сучасні керівники козацького руху як на Україні, так і в самій Росії. А особливо це стосується Донських козаків, чиї отамани своєю угодницькою політикою перед Московською владою ганьблять світлу пам'ять своїх батьків і матерів, які були розстріляні і замордовані радянською владою. Москва ж, у свою, чергу гордиться тим, що вона є правонаступником радянської сталінської Росії, приписує собі “славу козацьку”, яку вона втопили в козацькій крові. Козаки Вільного козацтва брали участь у повстаннях проти радянської влади, які відбувалися аж до 1923 року. За свідченнями деяких джерел, у 1921 р. Іван Полтавець-Остряниця короткий час нелегально перебував в Україні, де керував антирадянським повстанським загоном у Холодному Яру. Козаки, які входили до складу загонів Вільного козацтва, стали також основою формування трьох похідних груп Армії УНР – Подільської, Волинської та Бесарабської, які здійснили Другий Зимовий похід на Україну з території Польщі.


Создан 19 мая 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page