Василь Дяченко "Антропологичні типи на етничній території українського народу"

 
 

Василь Дяченко "Антропологичні типи на етничній території українського народу"




Антропологичні типи на етничній території українського народу
Джерело: Василь Дяченко. Етнонаційональний розвиток України. Термини, визначення, персоналії. - К., 1993. - с. 149-153

Кожний народ має три основні корені своєї величезної безписемної гисторії - антропологичний, лингвистичний, культурний (або ентограпо-археологичний), в яких часто відображені етничні процеси у вигляді лингвистичних, культурних, антропологичних раніших субстратів, асимільованих иншоетнічних компонентів і їхніх пізніших нашарувань. Потрібно все це вивчити й узагальнити, спираючись на дані археології, етнографії, антропології, потім перейти до всього комплексу проблем. Особливо важливо дати етнічне визначення. Це можна зробити ретроспективним методом, ідучи послідовно від сучасности в давніші епохи, виявляючи різні етнічні компоненти у лінгвістиці й гідроніміці, археолог. культурах, антрополог. матеріалах.

Етнічна антропологія України в історіографічному плані починається з Геродота. Він дає перші цікаві етнограф., а иноді й антрополог. описи древніх етносів нашої території, напр., півд. европеоїдів гелонів. За Геродотом, елліни своєю зовнішністю, пігментацією шкіри зовсім не були подібні до аборигенів величезної лісової зони - світлооких блондинів, будинів, північ. европеоїдів. До останніх, за даними антропології, історії, археології, етнографії та лінгвістики, належали й готи (готський компонент напевно простежується у складі кримських татар) та бастарни (бастарнський компонент виявлений нами серед молдаван Оргеєвського району сусідньої з Україною Молдавії. До півд. европеоїдів належали кімерійці, фракійці з гетами й даками, скити, алазони, колипиди, понтійські греки, таври, синди, сираки, савромати й сармати, алани. Серед давніх слов'янів, північних ілірійців, кельтів і, очевидно, неврів переважали середньоевроп. европеоїди. Ретроспективно можна дати антрополог. характеристику популяцій України епохи енеоліту - бронзи й навіть кам'яної доби.

Щодо антропології українців, то ще 1786 р. освічений (закінчив три університети в Німеччині) укр. дослідник А. Шафонський описав детальні ареали трьох етнографо-антрополог. зон - поліської, степової (південної) й середньої, виділених на основі комплексних антропологічних (пігментація і зріст населення) й діялектологічних особливостей українців Чернигівщини і прилеглих повітів. Через 90 років (Труды зтнографо-статистической зкспедиции...- Т. 7. 1877) вперше, базуючись на масових обстеженнях пігментації очей і волосся та зросту новобранців лікарями, укр. етнограф П. Чубинський виділив три антрополог. типи українців - український, подільський та поліський. На початку XX ст. величезні антрополог. дослідження на нашій етнічній території були здійснені видатним укр. етнографом, археологом і антропологом професором Хв. Вовком як особисто, так і його послідовниками. На противагу деяким рос. польськ. мовознавцям та історикам, що заперечували існування укр. мови як окремої і самого укр. народу, цей дослідник доводив, що антропологічно українці - особливо середньоукр. і південно-укр. зон відносяться до високорослого, брахикефального укр. варіянта динарського антрополог. типу з відносно темним забарвленням очей і волосся. Цей тип переважає і у словаків, чехів, хорватів, сербів і був притаманний також первісним слов'янам. Росіяни, білоруси й поляки мають дещо нижчий зріст і ин. покажчик голови, значно світліше забарвлення очей і волосся, а їх змішування з українцями крайніх зах. р-нів відповідно привело останніх до домішок світліших і невисокорослих иншокомпонентів.

Однак теза професора Вовка про антрополог. однорідність українців викликала критику як рос. антрополога Д. Анучина, так і деяких укр. Попри це, роля Хв. Вовка в розвитку укр. етнології, археології та українознавства взагалі, в організації та підготові наук, кадрів величезна, як величезна і кількість його праць з цих галузей укр. науки.

Укр. антропологи, учні Хв. Вовка - А. Носов, С. Руденко, а також І. Раковський, Р. Єндик не заперечують загальної антрополог. характеристики українців, але підкреслюють відсутність єдиного укр. антрополог. типу й існування в його складі кількох морфологічних комплексів. Так, шість антрополог. типів українців виділяють як І. Раковський з С. Руденком, так і Р. Єндик, щоправда, вважаючи основним динарський (чи адріятичний) тип, який, за підрахунками І. Ружницького і С. Руденка, становить 44,5 % і переважає також в роботі Р. Єндика. Цікаво, що і наші дослідження впродовж 1956-1974 (обміряно 90 укр. і близько 60 популяцій сусідніх народів, включаючи всіх слов'ян, крім лужичан і македонців) теж виявили сім антрополог. типів українців, як правило, брахикефальних, здебільшого - високорослих, з перевагою темної кольорації волосся. Але світлоокі українці майже у всіх типах (крім динарського) значно переважають над темноокими, що свідчить про ріжницю в методиках радянської й Вовкової антрополог. шкіл у визначенні пігментації очей.

Взагалі ж дуже багато спостерег Хв. Вовка також підтверджуються і відповідними нашим фіксаціями. Переважним же антрополог. типом, за нашими даними, є центральноукр., що охоплює величезний ареал, де проживає понад 60 % українців. Індивідуально цей тип зустрічається в домішках популяцій ин. типів. Він загалом високорослий, брахикефальний, зі значним процентом темноволосих, але пігментація очей у нього - середня. Ця і ряд ин. ознак не дають підстав відносити його до динарського ареалу, хоча у всіх популяціях цього типу є домішка осіб динарського комплексу. Антрополог. матеріяли та аналіза варіяцій важливих для укр. регіону ознак дає підстави виділяти на етнічній території укр. народу семи його антрополог. типів. Дамо їх коротку характеристику, ареали та вірогідні корені походження й формування за різними антрополог., в т. ч. і палеоантропологічними, одонтологічними, гематологічними даними.

Дунайський тип. Займає рівнинну Галичину з зах. Поділлям без крайніх північ, р-нів Львівщини і Тернопільщини. Переважає і в українців Польщі - в Холмщині, Томашові. У бойків Бо-рині наявний його світлопігментованіший деснянський (або валдайський) варіянт, суттєво поширений у поляків та північ, росіян. Він охоплює (разом з деснянським варіянтом) більше 10 % українців. Характеризується максимальним виявом комплексу европеоїдних ознак, довгим, відносно вузьким лицем з відносно довгим і вузьким носом. У галичан він чітко виступає (взагалі ж прямі спинки носа в українців завжди переважають - "ніс рішуче прямий", як писав Хв. Вовк). Дунайський тип входить як основа до складу ин. типів українців, а також білорусів, росіян, поляків (у цих народів переважає його валдайський варіянт, що характеризується вищим відсотком світлооких і меншим - чорноволосих), словенців, деяких популяцій хорватів, а також австрійців, німців, литовців.

Сьогочасні носії дунайського (норикського) типу генетично пов'язані з середньовічними варіянтами дунайського (або дунайсько-дніпровського) типу, який походить від схід. (протослов'янського) масиву ранньобронзових носіїв шнурокерамічних культур Зах. України, Поділля й Південної Польщі - ареалу давньої слов'янської, а також ілірійської гидроніміки. (Трубачов О. М. Названия рек Правобережной Украйни.- К-, 1968). Про наявність ілірійського, тракійського, а також кельтського компонентів у складі дунайців свідчать і археологічні дані.

Поліський тип. Найхарактерніші його риси - дуже низьке й широке обличчя з таким же низьким лицьовим покажчиком (85,5), що не зафіксований, за літературними даними, в жадному ареалі Европи, та максимальний в Україні розвиток надбрів'я, масивної будови чола. Зріст - середній. Пігментація очей дещо темніша, ніж загальноукраїнська, а волосся - світліша. Ряд ин. ознак - типово европеоїдні. У пізньому неоліті низькими й широкими обличчями характеризуються носії дніпро-донецької культури, які в останній період свого існування пересунулися в поліську зону, зокрема правобережну.

Все свідчить, що до складу українців поліських р-нів Житомирської й Рівненської обл. увійшов давній кроманьйоїдний палео-европейський компонент дніпро-донецької культури гребінчатої керамики, генетично пов'язаний з давнішими постсвідерськими пізньомезолітичними культурами.

Протофіни-уральці асимілювали більшість палеоевропейців переважно в IV-III тис. до н. е. Одначе менша південно-зах. частина увійшла, за антрополог. даними, до українців зони поліського типу, частково білорусів, схід. латишів тощо.

Поліщуки українці характеризуються, за даними С. П. Сегеди, середньоевроп. одонологічним типом. Аналоги поліському типу зустрічаються лише в естонців-сету, комі-перм'яків та у середньовічної чуди Петербурзької, Псковської губерній.

Українці волинського варіянта поліського типу мають масивну будову чола. Ареал волинців - північ. р-ни Львівщини й Тернопільщини, півд. і зах. Волинь, українці Берестейщини - разом із поліщуками становлять близько 10 % всіх українців.

Верхньодніпровський тип. Зафіксований лише у Рипкінському р-ні Чернигівщини (десь 0,5 % усіх українців). Характеризується дуже світлою пігментацією (60%) очей. Покажчик голови - найнижчий в Україні - 80. Цей тип, що включив давній палеоевроп. (але без помітних кроманьйонських рис), характерний для північ, і північно-схід. поляків, північ, білорусів, великорусів-новгородців і поморів, "будаків" мордви-єрзі, західних комі, деяких естонських популяцій.

Центральноукраїнський тип. Охоплює більшу частину України, приблизно 60 % українців. Розміри голови й обличчя, покажчик голови й лиця - середні. Третинний волосяний покрив, пігментація волосся і очей, висота перенісся й більшість ин. ознак також середні. Зріст високий при типово европеоїдних рисах обличчя. Характерно, що внаслідок пересувань і змішування: антрополог. риси більшости популяцій, навіть дуже віддалених, близькі або подібні. Слов'янська основа типу - дещо модифікований дунайський тип, що включив поліський (палеоевропейський) компонент, а також більш півд. (індоіранський, ілеротракійський і пізніший тюркський) елементи. Останній при порівняльній аналізі виділяється в окремих селах Полтавщини, а також Зах. України з визначеною історичною тюркською домішкою, але виступає нечітко - складка верхньої повіки і сплющення обличчя більші, ніж у центрально-українському типі в цілому. Зіставлення матеріялів по Київщині XVI-XVIII ст. (Лаврська експедиція) свідчить про його генетичний зв'язок з місцевим староукраїнським населенням як XII - першої пол. XIII ст., так і з сучасними українцями. Це свідчить про аборигенність українського населення Київщини, єдність його генетичних зв'язків, попри на татаро-монгольську навалу.

Нижньодніпровсько-прутський тип. Високорослий, відносно темнопігментований, зі зниженим покажчиком голови. Складається з двох варіянтів - нижньодніпровського (у півд. р-нах Київської Руси) і припрутського - на Хотинщині і в північ. Молдавії. Суттєва пігментація очей і волосся, значний розвиток волосяного покриву (особливо в с. Кам'яне Лебединського р-ну) свідчать про помітний індоіранський компонент, і навіть давньоіндійський, відомий на Україні також за лінгвістичними, археологічними і орнаметальними матеріялами. Індодніпровський палеоантрополог. тип характеризується довгоголовістю, деяким виступанням нижньої частини обличчя, а також надзвичайно специфічним поєднанням різко профільованого лиця з низьким симотичним покажчиком носа. Присутність індоаріїв на Україні зафіксована також лінгвістикою (ряд робіт О. М. Трубачова), частково археологією і етнографією. До нижньодніпровсько-прутського типу морфологічно близько молдавани, північно-схід. болгари, адигейці і суттєво менше - росіяни зони "східнього великороса".

Динарський і карпатський (карпатсько-альпійський) типи. Динарський тип займає в цілому схід, частину Українських Карпатів, переважаючи в Буковині й частково - Гуцульщині (крім зах. гуцулів, носіїв карпатського типу), а також У схід. Прикарпатті (напр., українці й гуцули Кутського р-ну, фіксуючись инколи в центр, частині Українських Карпатів (центральні бойки Славського району, русини-українці, переселенці в Югославську Бачку являють собою суміш цих двох типів). Перший з них охоплює 4-5 % всіх українців, другий 7-8 %, локалізуючись переважно в центр, р-нах Українських Карпатів.

У динарців-українців приблизно однакова кількість світло- і темнооких, чорноволосих - 70%, світловолосих - лише 2%. А взагалі ці два типи мають ряд взаємних переходів, тому їх не завжди легко розрізнити. Динарський тип чітко характеризує чорногірців, греків Єпіру, боснійців, більшість популяцій сербів, північ. румунів, південно-зах. словаків.

Карпатський тип охоплює українців карпатської зони, не доходячи дещо до Верхнього Дністра, включає низку західнобуковинських р-нів та Закарпаття, збігаючись (разом з українцями-динарцями) з ареалом культури підкарпатських курганів (III ст.- поч. VI ст. н. е.), носіями якої, за М. Смішком, очевидно, були карпи, котрі пов'язуються з франкійською куштановицькою культурою VI-III ст. до н. е. У окресленому ареалі до основного слов'янського ядра увійшли, за даними гідроніміки, археології, антропології та етнографії, суттєві ілірійські, тракійські, кельтські та індоіранські (останні, зокрема індійські, чіткіше виявляються в Гуцульщині, Буковині) компоненти. Гематологічні риси (особливо за зниженою резус-від'ємністю) характеризуються зв'язками з народами Балканського півострова, Кавказу, Північної Індії. Українці карпатського типу близькі до більшости хорватів, деяких популяцій сербів переважно з північ. Сербії, більшости популяцій Чехії і Словаччини, Південної й Центральної Угорщини.


Создан 30 апр 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page