ТАРАС ТРЯСИЛО і Тарасова ніч

 

ТАРАС ТРЯСИЛО і Тарасова ніч

написав сотник Чорношлик



      ТАРАС ТРЯСИЛО І ТАРАСОВА НІЧ
В ці  дні  минає 390 років зі знаменної  події,  кривавої  битви що отримала назву "Тарасова ніч" під час козацького повстання проти остервенілої корумпованої польської шляхти і їхної солдатні.1630 року   орієнтовно  15 (є вказівки про 20 і 25) травня під Переяславом козацьке військо отамана Тараса Трясила (позивні "ФедорОвич", "Гасан", "Тарас") вщент розбило в нічному бою королівське військо що призвело до вигідних  для козацтва угод у червні того ж року.Отаман Трясило був досвіченим  вояком, що отримав бойовий досвід у війнах  по всій Європі, жорстоко знищував ворогів і зрадників. По новому упорядкував  військові бойові порядки козацтва, в документах почали розділяти піхоту та кінноту - військо звалося "козацька кавалерія та інфантерія". За деякими переказами за походженням був кримським татарином.Його образ  увічнений  в багатьох  літературних творах, поезії, народніх переказах і кіновиробництві,  зокрема і у Тараса Шевченка

 

      Тарас ШЕВЧЕНКО
Тарасова ніч
На розпутті кобзар сидить

 Та на кобзі грає; 

Кругом хлопці та дівчата

— Як мак процвітає.

 Грає кобзар, виспівує,

 Вимовля словами,

 Як москалі, орда, ляхи

 Бились з козаками;

 Як збиралась громадонька 

В неділеньку вранці;

 Як ховали козаченька 

В зеленім байраці.

 Грає кобзар, виспівує — 

Аж лихо сміється...

 «Була колись гетьманщина,

 Та вже не вернеться.

 Було колись — панували,

 Та більше не будем! 

Тії слави козацької 

Повік не забудем!
Встає хмара з-за Лиману,

 А другая з поля;

 Зажурилась Україна — Така її доля! 

Зажурилась, заплакала,

 Як мала дитина. 

Ніхто її не рятує...

 Козачество гине; 

Гине слава, батьківщина;

 Немає де дітись; 

Виростають нехрещені 

Козацькії діти;

 Кохаються невінчані; 

Без попа ховають;

 Запродана жидам віра,

 В церкву не пускають! 

Як та галич поле крив, 

Ляхи, уніати 

Налітають,— нема кому

 Порадоньки дати. 

Обізвався Наливайко

— Не стало Кравчини! 

Обізвавсь козак Павлюга 

За нею полинув! 

Обізвавсь Тарас Трясило 

Гіркими сльозами:

 «Бідна моя Україно,

 Стоптана ляхами!» 

Україно, Україно!

 Серце моє, ненько!

 Як згадаю твою долю, 

Заплаче серденько!

 Де поділось козачество, 

Червоні жупани? 

Де поділась доля-воля,

 Бунчуки, гетьмани? 

Де поділися?

Згоріло 

А чи затопило

 Синє море твої гори,

 Високі могили?

 Мовчать гори, грає море, 

Могили сумують,

 А над дітьми козацькими

 Поганці панують. 

Грай же, море, мовчіть, гори!

 Гуляй, буйний, полем! 

Плачте, діти козацькії,—

 Така ваша доля! 

Обізвавсь Тарас Трясило

 Віру рятовати,

 Обізвався, орел сизий,

 Та й дав ляхам знати! 

Обізвався пан Трясило:

 «А годі журиться! 

А ходім лиш, пани-брати, 

З поляками биться!»
Вже не три дні, не три ночі Б'ється пан Трясило.

 Од Лимана до Трубайла 

Трупом поле крилось. 

Ізнемігся козаченько, 

Тяжко зажурився, 

А поганий Конецпольський 

Дуже звеселився; 

Зібрав шляхту всю докупи

 Та й ну частовати. 

Зібрав Тарас козаченьків

— Поради прохати: 

«Отамани товариші,

 Брати мої, діти!

 Дайте мені порадоньку, 

Що будем робити? 

Бенкетують вражі ляхи

- Наше безголов'я». 

«Нехай собі бенкетують,

 Нехай на здоров'я! 

Нехай, кляті, бенкетують,

 Поки сонце зайде, 

А ніч-мати дасть пораду,

— Козак ляха знайде».
Лягло сонце за горою,

 Зірки засіяли, 

А козаки, як та хмара,

 Ляхів обступали. 

Як став місяць серед неба,

 Ревнула гармата; 

Прокинулись ляшки-панки

— Нікуди втікати! 

Прокинулись ляшки-панки

, Та й не повставали:

 Зійшло сонце — ляшки-панки

 Покотом лежали.
Червоною гадюкою

 Несе Альта вісти,

 Щоб летіли крюки з поля 

Ляшків-панків їсти.

 Налетіли чорні крюки 

Вельможних будити; 

Зібралося козачество 

Богу помолитись. 

Закрякали чорні крюки,

 Виймаючи очі; 

Заспівали козаченьки 

Пісню тії ночі,

— Тії ночі кривавої,

 Що славною стала

 Тарасові, козачеству,

 Ляхів що приспала.
Над річкою, в чистім полі,

 Могила чорніє; 

Де кров текла козацькая,

 Трава зеленіє. 

Сидить ворон на могилі 

Та з голоду кряче...

 Згада козак гетьманщину,

 Згада та й заплаче!» 

 

Умовк кобзар, сумуючи:

 Щось руки не грають.

 Кругом хлопці та дівчата

 Слізоньки втирають.
Пішов кобзар по улиці

— З журби як заграє! 

Кругом хлопці навприсядки;

 А він вимовляє: 

«Нехай буде отакечки!

 Сидіть, діти, у запічку,

 А я з журби та до шинку,

 А там найду свою жінку, 

Найду жінку, почастую,

 З вороженьків покепкую».

 


[6 листопада 1838, С.-Петербург]  



Создан 20 мая 2020



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
chornoshlychnyk@yandex.ru Locations of visitors to this page